Після того, як я розлучилася з чоловіком, син почав змінюватися не в кращу сторону. Обговорювати свій душевний стан і проблеми в школі він абсолютно не хотів. Коли я заводила розмову, просто мовчки розвертався та йшов у свою кімнату. Я до останнього сподівалася, що після розлучення, чоловік не забуде про сина і буде з ним спілкуватися, як це й належить батькові. Та згодом зрозуміла, що участі у вихованні сина він примати не планує. Денис почав приносити двійки по різних предметах, учителі жалілися, що тікає з уроків. Ми майже перестали спілкуватися, син проміняв розмови зі мною на комп’ютерні ігри. Коли я просила його одуматись і взятися за розум, просто ігнорував мої повчання.
Я різним способами намагалася достукатися до нього та душевної бесіди ніколи не вдавалося. Та й часу на це я мала не багато, бо змушена була знайти підробіток, щоб син ні в чому не знав нужди. Але він нічого з цього не цінував.
Денис винив мене у тому, що батько тепер не живе з нами. Але ж моєї вини тут немає, він сам нас покинув – просто одного дня прийшов і сказав, що покохав іншу та подає на розлучення. Для мене це був дуже болючий удар, я не чекала, що наш шлюб коли-небудь розвалиться через його зраду, але продовжувала сподіватися, що із сином він не припинить спілкування. Самій мені було важко впоратись, а до кого звернутись по допомогу я не знала.
Якось мене вчергове викликали до школи, через прогули сина. Тоді вчителька мені розповіла, що у них в школі тепер буде працювати секція карате й запитала, чи не бажаю я, щоб Денис відвідував заняття. Я не знала, чи це якось виправить ситуацію, але вирішила спробувати. Та перед тим треба було ще запитати синову думку, чи має він бажання туди ходити. На диво, сина вмовляти не прийшлось, він погодився без будь-яких заперечень. Мені стало спокійніше на душі, що тепер він буде зайнятий ділом, замість того, щоб вештатися вулицями у пошуках пригод.
Тренер виявився людиною суворою та справедливою, що мені одразу сподобалося, а сину надмірна дисципліна не дуже припала до душі. Він звик до іншого. Якось я побачила, що тренування за пів години, а син не збирається нікуди йти. Тоді кажу йому: “Якщо не хочеш відвідувати секцію, чи не справляєшся то не ходи. Я тоді за наступний місяць не платитиму”. Син нічого не сказав, але мерщій зібрався і побіг на тренування. З того дня, він більше не сачкував.
Нині мій син дуже змінився. У нього покращилася успішність в школі, ми почали більше спілкуватись. При чому ініціатива тепер йде від нього. Може цілий вечір мені розповідати, як пройшов його день, та що нового було на тренуванні. Вже потім я дізналася, що це заслуга тренера. Він не дозволяє відвідувати секцію тим у кого погані оцінки та незадовільна поведінка у школі. Досі не вірю, що чужа людина так успішно змогла направити мого сина на правильний шлях.
