На дні народження друга я познайомився з Адріаною. Вона зразу звернула на мене увагу. Увесь вечір ми з нею говорили і танцювали. З цією дівчиною мені було легко і цікаво. Мені здалось, що Адріану я знаю багато років. Після святкування я провів її додому. Усю дорогу ми говорили і не хотіли розлучатись. Вона продиктувала мені свій номер телефону і я його записав у мобільний телефон. На наступний день я зателефонував до неї і запросив її на побачення.
Вона погодилась і я був дуже щасливий. Я дуже хвилювався перед зустріччю з нею. Вона прийшла у дуже гарному зеленому платті. Я їй подарував великий букет червоних троянд. Вона узяла квіти і усміхнулась, а я запросив її у ресторан.
Ми з нею багато говорили, але коли я запитав про її сім’ю вона швидко змінила тему. Мені здалось, що дівчина не хоче розповідати про своїх рідних.
З того часу ми почали зустрічатися. Це був найкращий період у нашому житті. Я закохався у її голубі очі, довге волосся і чарівну посмішку. Через чотири місяці я запропонував їй жити разом і вона сказала, що буде добре, якщо я переїду до неї.
Я погодився, бо жив з батьками, а вона орендувала невелику однокімнатну квартиру і коли я приїхав туди зі своїми сумками, то мені було дуже мало місця. Головною проблемою для мене стало відсутність особистого простору. Якщо я колись міг залишатись на одинці у своїй кімнаті, то тепер ми постійно були разом.
На наступний день зателефонувала майбутня теща. Її дзвінок був несподіваним і я спочатку не зрозумів хто це телефонує. Адріана сказала, що це її мати хоче зі мною розмовляти. Я тоді навіть не зрозумів, що вона може від мене хотіти:
– Доброго дня! Ти чому на дивані лежиш! Потрібно шафу відремонтувати, сантехніку полагодити і продукти у магазині купити!
Я був шокований, такого я не очікував. Я запитав свою дівчину, що це таке було, але вона мені не відповіла. Я вирішив не сваритися з Адріаною і удав, що нічого не сталося. Коли дівчина пішла у душ, я почав швидко збиратися. Я склав усі свої речі назад у сумку. Через декілька хвилин я стояв у коридорі з сумками у руках. Я розумів, що мені потрібно якнайшвидше тікати. Ключі від квартири я залишив на тумбі і втік.
Через десять хвилин до мене зателефонували – це була Адріана. Відповідати я не хотів, бо не вважав, що маю що-небудь пояснювати. Вона ще телефонувала до мене декілька днів, але продовжував ігнорувати її. Я лише відписав, що ключі від квартири на тумбі в коридорі.
Я вважаю, що правильно вчинив. Мені так підказало серце. Не хочу мати дівчину, якій мати буде говорити, що робити. Я хотів жити зі самостійною жінкою, а не з дитиною, яка робить те, що говорить їй мати. І що робити мені у квартирі буду сам вирішувати.
