Після стількох років тяжкої праці, мені не премію дали, а звільнили.

Я більш як 30 років працював на фабриці. Ми носили важкі коробки з різними наповненнями. Робота дуже важка, не дивлячись на мій вік я намагався працювати на рівні з молодиками. Ось нещодавно начальник запросив мене до свого кабінету. Оскільки працював я добре, я подумав, що нарешті помітили мою працю і дадуть премію до зарплати. Помітили так помітити, нічого не сказати, та не премією, а звільненням.

Я маю сім’ю, двох дітей, менша дочка навчається в університеті на платній основі, батьки хворіють. Знайти нову роботу у цьому віці складно. Я вирішив працювати на себе. Тому подався у продавці на нашому базарі.

Що буде зі мною у майбутньому? Нащо мені сподіватися – мінімальна пенсія. Отож до тих проблем, які уже у мене були придбавалась ще одна: зібрати гроші на майбутнє й старість.

Думаю діти мені допоможуть. Я їх ростив, навчав, допомагав. Не забудуть же вони про свого старенького батька. Я не наполягатиму на допомозі, але якщо вони матимуть бажання допомогти, я не буду відмовляти. Сподіваюся, що я можу на них розраховувати.
Сумно від того, що я марно прожив цілий вік. Добре хоч діти є, це моє щастя. Я маю стару машину, будинок в селі не великий – все, чого я домігся. Але добре, що і це маю. Я ще себе добре почуваю, добре бачу, гарно чую. Але зараз це мене не заспокоює, я розумію, що далі вже краще не буде.

Оцените статью
Після стількох років тяжкої праці, мені не премію дали, а звільнили.