Перші три роки подружнього життя ми з чоловіком один без одного не уявляли. Весь вільний час проводили разом. З самого початку планували дітей, але все ніяк нічого не виходило. На п’ятий рік спільного життя вирішили провести обстеження. Результати якого прийшли всі в норми, не було ніяких відхилень, які були б причиною безпліддя ні в мене ні в чоловіка.
Так рік за роком наше спільне життя переросло в спільне сусідство. Двоє проживали в одній квартирі, які не розмовляли один з одним, тільки спали інколи в одну ліжку.
Мої батьки від нас проживали за вісімсот кілометрів, тому найближчим родичом був батько чоловіка. Жінка покинула його з сином коли Дмитро був у дев’ятому класі. Пішла до іншого чоловіка та народила йому доньку. З того часу зв’язок між сином розірвався, ніхто не цікавився життям один одного. Батьківської любові хватило за двох.
Свекор завжди був поруч з нами. Завжди допомагав, як матеріально так і морально. Коли наші з Дмитром відносини почали псуватись єдиною підтримкою для мене був свекор. Завжди зверталась до нього за порадою. Зазвичай жінка шукає підтримку у жінки, а тут чоловік… Дуже мудра, грамотна та порядна людина. Звісно він все бачив та розумів, що відбувається у нашій сім’ї, намагався говорити з сином та натякати, що дружина це сама найрідніша людина. Але все було марно. Його я уже не цікавила ні як жінка, друг, коханка. Весь час пропадав то на роботі то з друзями, а я весь час була одна.
На восьмому році подружнього життя у мене пропали жіночі дні. Затримка була уже більше десяти днів. Розуміючи що зі мною щось не те я побігла до лікаря, який спокійно мені відповів.
– Вагітність шість тижнів, думайте швидше, жіночко, що будемо робити чи народжувати чи переривати вагітність?
– Звісно народжувати! – спочатку не повіривши такому щастю.
Та якомога швидше побігла додому, щоб поділитись своїм щастям з чоловіком. Коли приїхала додому чоловіка вдома уже не застала, вирішила дочекатись вечора та особисто йому сказати. Ввечері чоловік прийшов пізно й трішки напідпитку. Я вся така на радощах говорю Дмитру, що він скоро стане татком. На що спокійно у мене запитав.
– І що ти будеш робити? Народжувати? – без емоцій запитав Дмитро.
– Звісно! Ми цього дуже довго чекали. – вражаюсь нейтральною реакцією чоловіка.
– Ну як знаєш. – розвернувся та й пішов геть із дому.
Після того вечора чоловік майже не з’являвся вдома. Завжди була одна. Все надіялась, що після народження малюка відносини наші будуть як і раніше. Єдиною підтримкою в той час був свекор. Він дуже хотів дочекатись здоровенького внука чи внучку. Тому завжди холодильник наш був наповнений різними молочними продуктами, фруктами, овочами та м’ясом.
Ось і настала та мить коли на світ з’явився Нікіта. З пологового будинку мене зустрічав знову ж таки свекор, чоловік був на роботі. Вдома по господарству допомагав знову ж таки був свекор. На вулиці з Нікіткою погуляє і речи попрасує, та продуктами допоможе. Але я розуміла, що так жити більше не можливо. Після того, як ми приїхали з пологового будинку, чоловік навіть і не глянув на сина. Закривався у себе в кімнаті й виходив коли щось хотів з’їсти.
Тому я вирішила не заважати Дмитру з його особистим життям і повернутись додому до батьків та почати все з початку. Через півроку після народження Нікіти ми переїхали до батьків. Спочатку свекор дзвонив та цікавився, як там внук, а згодом і зовсім пропав.
Дмитро, як мені потім розповіли, ще коли жив зі мною, зустрічався з жінкою та хотів зі мною розлучитись, але в той час я завагітніла і він не зміг мені цього сказати. Але коли ми розлучились вони одружились та проживали разом і що вони вже чекають народження малюка. Тому свекор всю свою увагу приділив новій дружині сина, а про внука і не згадував. Але ж як може таке бути, як можна ділити рідних або зовсім про них забувати? Але я знаю, я сильна, дуже довго чекала на це маленьке щастя і я знаю, що справлюсь.
