Мене звати Софія Ігорівна. Мені 60 років. Я заміжня, але після тридцяти років шлюбу закохалась в іншого чоловіка. У нас із чоловіком є доросла донька. Вона має власну сім’ю та дітей.
Після того, як донька вийшла заміж та покинула батьківське гніздечко, я зрозуміла, що роки батьківства не зіграли на користь наших особистих стосунків з чоловіком. Ми значно віддалились й зараз більше схожі на співмешканців, ніж на подружню пару.
Після виходу на пенсію я захотіла придбати будиночок біля моря, як завжди мріяла. Чоловік був не в захваті від моєї ідеї. Але все ж погодився і ми переїхали. Я тішилася новим місцем проживання – морське повітря не порівняти ні з чим. Воно додає сил, я навіть відчула, як моє здоров’я покращилось. Але чоловік не дуже любить прогулянки по узбережжю. Він краще полежить на канапі перед телевізором. Постійно бурчав, що йому зручніше було жити у нашій міській квартирі. Тому, з настанням холодів, ми повернулися туди, звідки приїхали. Чоловік нарешті досяг свого. А мені тісно у чотирьох стінах. І під приводом бажання покращити здоров’я, я повернулася у свій будиночок біля моря, а чоловік залишився вдома сам. Тепер ми спілкуємось ще рідше.
На морі я закохалася в іншого чоловіка. Він теж любив щоденні прогулянки узбережжям. Якось ми познайомились, розговорились та зрозуміли, що у нас багато спільного й дуже близький світогляд. Я хочу розлучитись зі своїм чоловіком, щоб жити з коханим. Не знаю, як пояснити це сім’ї. Боюся осуду доньки. Все не так просто. Ми стільки років жили дружно, що руйнувати багатолітній шлюб через нове захоплення якось совість не дозволяє. Але обманювати чоловіка теж не можу – я занадто його поважаю.
Я вчинити правильно, навіть і не знаю…
