Якось до моєї матусі звернулась племінниця зі слізними проханнями позичити кругленьку суму грошей. Причини такого термінового пошуку коштів вона не пояснила, проте зауважила, що це питання всього її життя. Моя матуся завжди легко піддавалась маніпуляціям, особливо, коли давили на жалість, тому й віддала усі гроші, що вони з татом збирали останніми роками.
Олена ж в свою чергу божилась, що в швидкому часі все до копійки поверне. Нібито і сама не любить, коли позичають, а потім роками ті гроші вибивати треба. За словесним договором гроші мали б бути повернутися за декілька місяців. Тому то матір і подумала, що за цей час гроші не особливо їм знадобляться.
Майже за тиждень Лєна каталася на новенькому авто. Тоді у мене ніби відкрилися очі. Та говорити нічого не захотіла, адже не люблю розпалювати конфлікти, тим більше всередині родини. Залишалося лише спостерігати, чи виконає сестра свою обіцянку і чи поверне все в зазначений термін.
Загалом сім’я Олени ніколи не мала проблем з грошима. Тато працював в юридичній фірмі, а мама в банку. А свою дочку також прилаштували на керівну посаду в один із банків. Тож можете собі уявити, яку зарплатню мала сама дівчина. Тому мені взагалі в голову не доходить, як можна прийти просити грошей у двох вчителів.
Тож коли я побачила і без того заможну сестру на новенькій машині, то злість та образа заполонили мою душу. Навіщо хитрувати і виманювати гроші у людей, які пів життя пекельно працювали, щоб зібрати таку суму. І взагалі дуже підло користуватися добротою моєї мами, адже всі в родині знали, що вона ніколи і нікому, ні в чому не відмовляла.
Пів року я чекала, коли у Лєни прокинеться совість. Зауважте, не декілька місяців, як вона обіцяла, а ПІВ РОКУ. Я стала нагадувати батькам, що пора б натиснути на сестру, яка мало не клялась, що швиденько все поверне. Та мамі було ніяково, прямо червоніла, коли уявляла, як проситиме свої кошти назад.
Я ж довго терпіла, та всьому є межа. В один момент терпець урвався. Я зателефонувала до Олени і прямо поставила питання: «Коли ти збираєшся повернути гроші моїм батькам?». Дівчина зніяковіла, нібито й не очікувала, що я можу так нагло запитати таке. А потім сказала, що протягом місяця точно все буде.
І що ви думаєте? Минув і місяць, і півтора, а грошей знову ніхто з нас не побачив. Мені не настільки було шкода грошей, як гірко від усвідомлення, що моїх батьків надурили і виставили ідіоtами.
На той момент я чітко знала, що говорити з Лєною сенсу немає, тому вирішила діяти інакше. Набралась духу і попрямувала на роботу до сестри, там підійшла до начальника і розповіла про борг їхньої працівниці.
І вже наступного ранку у двері батьків зателефонувала їх племінниця. Вона розгублено простягнула конверт з грошима, а потім глянула так зверхньо, ніби це їй хтось винен, а не вона майже рік дурила родичів.
З того дня між нами повністю закінчено спілкування. Чесно вам сказати, то мені самій не дуже то й треба мати таких родичів.
