Повертатися додому було соромно. Рік тому я поїхала до міста на навчання, а зараз поверталася з новиною, що ношу під серцем дитину. Зізнатися батькам було дуже страшно. З усіх моїх знайомих знали тільки батько дитини та моя двоюрідна сестра, яку я попросила бути зі мною, коли я буду говорити це батькам.
Найстрашніше було те, що хлопець мене покинув. Він сказав, що я десь нагуляла дитину, а тепер хочу змусити його на ній одружитися та виховувати байстрюка. Коли він мені це говорив я не знала куди подітися. Так й хотілося провалитися крізь землю. Як він міг так вчинити, як він міг таке подумати. Адже він мій перший та поки що єдиний хлопець. В голові одразу з’явилися дурні думки. Добре, що сестра відговорила та сказала приїхати до батьків.
Мама з татом були здивовані. Я не попередила їх про приїзд. Гадала, що можу передумати по дорозі й зійти з електрички. Щойно поставила сумку з речами, як тут же кинулася до мами в обійми та почала плакати. Вона одразу зрозуміла, що щось сталося. Після довгої розмови я розповіла їй всю правду. Як же добре було зняти з душі цей тягар. Мама напоїла мене гарячим чаєм з травами та поклала в теплу й м’яку постіль.
З того часу пройшло вже чотири роки. Я народила синочка. Закінчила навчання, хоч й було дуже важко, отримала гарну роботу. А зараз планую весілля з коханим хлопцем.
