Повернувшись із відрядження та ступивши на перон, чоловік поспішив додому, де на нього чекала, люба дружина, два синочки й донечка, і матуся.
Мати не завжди з ним жила. Раніше у неї було власне житло, яке згодом продали, щоб купити великогабаритну, трикімнатну квартиру, де вони житимуть усі разом. Довго вмовляти маму не довелося. Її втішили, що разом буле легше, попіклуються про неї, якщо хворітиме і взагалі доглянуть на старості років. Тим більше син постійно їздив у відрядження, а так завжди хтось буде поруч. Вдома всі зраділи поверненню глави сімейства, дітлахи одразу полізли заглядати в торби, що ж цього разу їм татусь привіз, які гостинці. Але щось його насторожило. Чому мама його не зустрічає?
Дружина переконувала, що старенька відпочиває у санаторії.
Не було приводу не вірити дружині. Та минув вже майже місяць, а мама не виходила на зв’язок, він зрозумів, що йому сказали неправду стосовно відпочинку старенької. Але де тоді вона? Очікувала серйозна розмова з дружиною. Та спершу не хотіла зізнаватись, але він дотиснув і вона таки розкололась. Почала нервово виправдовуватись, розповідати, що її дістало життя з його вічно хворою матір’ю. Його ніколи немає поряд і ввесь догляд падає на її плечі. От, вона і не витримала, та попросила стареньку залишити їх квартиру.
Почуте вразило до глибини душі. Де вона живе увесь цей час? Виявилось, документів при собі не мала, дружина їх заховала і вигнала стареньку з дому.
Йому нічого не залишалося, як у ту ж мить кинутись на пошуки мами. Чоловік об’їздив усе місто, де він тільки не був! Аж тут дивиться, згорблена, хв0ра матір сидить на лавці, сльози течуть по щоках. Він підбіг до матері: “Мамо, прости мене! Мамо, чуєш?!”… Посадив матір у машину, купив гарячого чаю, щоб трішки зігрілась і зразу подзвонив дружині: “Щоб до мого повернення і сліду твого в моєму домі не було. Ми розлучаємось. Бачити тебе не хочу…”
