Володя весь час дивився у вікно. Повинен прийти Віталій, підуть гуляти в парк. Але хлопець затримувався. Тому Володя спостерігав у вікно за прохожими. Нарешті появився товариш. Хлопець побіг вдягатися. Гукнув мамі, що йде гуляти. Мама у відповідь:- через дві години щоб був удома. Володя схвально кивнув і чим душ мчався до товариша. Нарешті, набридло вдома сидіти. Одного мама не відпускає. Говорить, що малі ходити по одному.
Вони дорослі. Їм обом із Віталіком по дванадцять років. Але мама чомусь не відпускає гуляти одного. Тому приходиться чекати, поки прийде товариш. Вони пішли парком. Сьогодні особливо пусто. Людей майже немає. Вони пішли до озера. То їх улюблене місце. Там добре думається. Вони багато розмовляють. Володя і рибу ловив би, але мама не дозволяє одному ходити спозаранку. Тата в хлопця немає, він і не пам’ятає його.
Поруч побачили чоловіка, який лежав у кущах зігнувшись. Хлопчики підійшли, запитали, чи потрібна допомога? Чоловік мовчав. Потім прошепотів, щоб допомогли дійти додому. Вони допомогли підвестися чоловіку і потихеньку пішли з парку. Йшли в другу сторону, не там де живуть. Володя постійно оглядався, щоб запам’ятати дорогу. Вони привели чоловіка до будинку. Звідти вийшла жінка, подякувала хлопчикам, і повела чоловіка до дверей.
Додому Володя і Віталій йшли швидкою ходою. Адже скоро стемніє, вони повинні бути вдома. Добре, що не заблукали. Мама вже чекала, виглядаючи у вікно. Володя прийшов додому і почав розповідати, як допомогли чоловіку, якому було погано. Мама ойкнула.
– Чому ж не попросили дорослих допомогти. Адже могло статися що завгодно. Закрили б у тому будинку, і не знайти. Адже скільки випадків таких, коли зникають діти. Вчимо дітей допомагати, а наражаємо на небезпеку, — промовила мама.
