У мене автівки немає, хоч я й чоловік непогано заробляємо й можемо собі дозволити купити якусь машину. Але ми не хочемо, бо де є машина, там є купа витрат.
Тому, коли подрузі чоловік подарував машину, я стала її постійним пасажиром. Ми живемо по сусідству, вона кожного ранку їде на роботу, я теж. А з нашої діри добратися на роботу випробовування ще те! В пікові години, як от зранку, протиснутися в автобус майже нереально, бо всі кудись їдуть. Ось я й напросилася до подруги.
Спочатку тільки я їздила з нею, потім якось чоловіка взяла з собою. Юля була не проти. Але останнім часом вона почала їздити без нас, не попереджаючи про це. Одного разу я зустріла її й запитала, чи у неї змінився робочий графік, що вона їде так, що ми її не бачимо. Юля сказала, що нічого не змінилося, просто їй набридло бути таксистом і возити всіх у своїй новій машині.
Я була дуже неприємно здивована, коли почула таке від неї. Я ж думала, ми подруги.
Виявилося, що причиною такої різкої зміни поведінки стало те, що моя донечка наслідила їй в машині, коли ми возили її в садочок. Юля жалілася, що вже кілька разів змушена була везти машину на мийку, бо салон весь у грязюці і її дитячій суміші. А потім додала, якщо ми хочемо, щоб вона нас возила, то нам слід хоч для пристойності скинутися їй на бензин, або хоча б на ту чистку авто, бо їздимо ми всією сім’єю “на халяву”, а вона ще й платить за все.
Я ніколи не думала, що вона має такий дріб’язковий характер! І я їй про це сказала, а вона мені у відповідь: “Ось купиш машину, перед цим відкладаючи кожну копійку й економлячи на всьому, ось тоді й поговоримо, ось тоді я подивлюся, як ти будеш з неї порошинки здувати!”
Мені здається, вона перегнула палку. Якби вона була на моєму місці, я б з нею ніколи нічого не попросила. Ми ж подруги!
