Моя тридцяти п’ятирічна подруга впевнена, історії про те, що з людьми похило віку важко ладнати надто перебільшені. У неї власний рецепт, як знаходити з ними спільну мову, хоча й теоретичний. Вона вважала, що якщо дарувати їм милу посмішку, турботу і співчуття, то вони будуть лагідними, як діти. Тому, коли чула, що хтось жаліється на своїх пристаркуватих родичів, то стверджувала, що це не більше, як згущення барв.
Таких людей вона повчала, що треба бути чуйнішими. Думати, як почуває себе у цей момент старша людина і намагатися її зрозуміти. Бо ж скільки треба тій бабусі, чи дідусеві – проста ситна їжа, подана з любов’ю. Навіть, якщо деменція розвинулась, все одно можна зайти підхід через ласку і турботу. Ось так вона пояснювала свої погляди стосовно цього.
А вже про те, щоб віддавати стареньких у будинки для людей похилого віку мова взагалі не йшла. Дітей та внуків, які так вчиняли вона безсумнівно засуджувала. Не розуміла, чому не можна знайти підхід до рідної людини, це просто не вкладалося у неї в голові.
Але доля та ще жартівниця! І дала нашій знайомій перевірити свою теорію на практиці. У її близької подруги так склалися обставини, що вона була змушена поїхати з міста, а свою стару немічну бабусю не мала на кого залишити. Тому попросила найкращу подругу, яка так любить стареньких приглянути за її 89-річною родичкою. Жінка погодилась виручити подругу без вагань. Вона була твердо впевнена, що буде просто. Головне ставитися з повагою, терпінням. Навіть якщо старенька проситиме якихось забаганок, можна піти на поступки й порадувати старшу людину.
То ж доки подруга повезла доньку в літній табір, наша спільна знайома приступила до виконання покладених на неї обов’язків. А вони стосувалися харчування за розкладом і своєчасне приймання лікарських засобів. Хоча сильно деменція у старенької не розвинулась, та все ж її важко було назвати повністю здоровою у цьому плані. Крім того, треба було допомагати старенькій у відвідуванні туалету. Ніби просто, але з іншого боку не дуже. Та все ж вона погодилась виручити подругу у складній ситуації, а бабуся за якою необхідний був догляд теж була не проти.
Першого ж дня на жінку чекали додаткові труднощі. Бо стареньку потрібно було не лише нагодувати порцією потрібного розміру, а й слідкувати, щоб та не переїла. Міри у цьому вона мала, адже страждала булімією й не могла зрозуміти коли вже досить і пора вставати з-за столу.
Так, на сніданок вона погодувала бабусю тарілкою каші. А також дала булочку й налила компоту. Тим часом побігла до магазину, придбати щось на вечерю. Краще б вона залишилась, бо після повернення на неї чекала жахлива картина. Старенька з’їла цілу каструлю каші, після чого їй стало зле. До подробиць краще не вдаватись.
Наступного дня зранку, коли бабусина доглядальниця спішила на роботу, старенька зайшла до туалету й просиділа там більш як пів години. Довелося дзвонити роботодавцю й пояснювати, що сьогодні прийде пізніше.
Після цього випадку старенька навідріз відмовлялася їсти кашу, бо та її скріпляє. І ніяка мила посмішка при подачі страви не допомагає. Скільки не припрошувала, зрештою тарілка опинилася перевернута на підлогу. Ще й скандалила, що доглядальниця погано її годувати й взагалі хоче їй нашкодити.
Коли закінчилося три дні доброї волі, й подруга повернулася додому – наша героїня буквально вискочила з квартири не бажаючи там лишатись більше ні на хвилину!
