Поки я був в місті у моєму заміському будинку поселилась дівчинка

Звати мене Володимир Іванович і мені шістдесят чотири роки. Уже декілька років я живу сам. Дружина пішла до іншого чоловіка декілька років назад, а діти виросли і живуть окремо. Влітку, весною та восени живу я у невеликому будинку за містом, а зимою перебирають жити в місто. У мене там є однокімнатна квартира, але тільки на дворі стає тепліше я відразу їду в село.

Мені подобається жити у селі: свіже повітря, великий гарний сад, а недалеко від мене ставок, де я часто ловлю рибу.

Цього разу я цілий тиждень був у місті, мав вирішити деякі справи і ось я знову зміг поїхати в село. Коли зайшов у будинок, то зрозумів, що двері відкриті. Я подумав, що хтось заліз у будинок. “Мабуть, гроші шукали і вкрали цінні речі” – подумав я. Але у будинку було все на своєму місці. А на столі побачив тарілку, але я коли їхав у місто увесь посуд в шафу поставив і тому я був здивований.

Я дуже розізлився, бо зрозумів, що хтось у моїй хаті жив. Коли зайшов у кімнату, то побачив дівчинку, яка солодко спала у моєму ліжку. Ось, воно що!

Дівчинка прокинулась і глянула на мене сонним поглядом. Вона не тікала, а сіла на ліжко і сказала:

– Пробачте мені, будь ласка, я у вас вдома пожила трішки.

Я побачив, що дівчинка спокійна і скромна, мені жаль її стало.

– Ти довго живеш у моєму будинку? – запитав я.

– Три дні.

– А що ти їла?

– Я мала булочки. Залишилось ще трішки, можливо, хочете їсти.

Дівчинка дала мені у пакеті залишки булки. Було видно, що вона уже не свіжа і почала цвісти.

– А як тебе звати?

– Наталя.

– А мене Володимир Іванович! А чому ти тут і де твої батьки?

– Моя матір завжди кудись пропала на декілька днів, а коли приходила, то була злою і кричала на мене. Вона говорила, що я їй непотрібна і зіпсувала їй життя. А три дні назад після сварки я вирішила втекти з дому і більше не повертатись.

– Тебе, напевно, вона шукає зараз.

– Не шукає, я вже не перший раз втікаю. Бувало, що два тижні додому не поверталась, а їй було все одно і вона мене не шукала. Я поверталась коли їсти хотіла, а вона не рада була мене бачити.

Виявилось, що дівчинка жила з матір’ю, яка замість дивитись за дитиною влаштовувала своє особисте життя. Інколи жінка пропадала у своїх знайомих на декілька днів, а дівчинка була змушена сама про себе дбати.

Мені було жаль дитину, але нічим не міг їй допомогти. Я уже на пенсії і не зможу її вдочерити і в дитячий будинок також вона не хоче їхати. Я дав їй їсти та дозволив переночувати у будинку ще одну ніч, тут краще, ніж з такою матір’ю жити.

Усю ніч я думав про дівчину, а згодом згадав, що у мене друг працює у органах опіки і піклування, тому вирішив зателефонувати до нього і порадитись.

Володимир Іванович сказав, що зможе мені допомогти, але потрібно трішки зачекати. А через два тижні я став опікуном Олени.  Дівчинка була дуже щасливою, а її матір відразу відмовилась від батьківських прав коли дізналася, що дочку хочуть вдочерити.

Ось тепер ми живемо разом. Вона всім говорить, що її дідусь, а я щасливий, що у мене є онучка.

Дівчинка дуже розумна, вона декілька днів назад у перший клас пішла. Вчителька її дуже хвалила, говорила, що вона уміє дуже гарно читати і добре віднімає та додає.

Оцените статью
Поки я був в місті у моєму заміському будинку поселилась дівчинка