Так вже склалось, що Софія свою донечку виховувала та ростила самостійно. Звичайно, було нелегко, часто доводилось залишати дівчинку саму або брати із собою на роботу. Богданці було всього шість рочків, та вона була досить розумною на свій вік. Все, що мама їй говорила, просила, вчила, вона без зайвих слів слухалась та виконувала.
Коли дівчинка пішла в школу, то Соня не могла відлучатись кожного дня з роботи, аби її забрати, привести додому та погодувати. Тому і покладалась, що інколи донька і сама зможе справитися. Так Дануся і стала дуже відповідальною та самостійною дівчинкою.
Якось після уроків дівчинка ішла зі школи, а на зупинці стояли двоє незнайомок, що були зайняті своїми справами. Та потім вони побачили малу і почали слідкувати за кожним її рухом, паралельно вдаючи, що вони дивляться в зовсім іншу сторону.
Коли Богданка проходила повз них, то одна із жінок різко смикнула її за руку і притягла до себе і сказала, що вона – мамина колега по роботі, яка попросила забрати її до себе додому поки вона працює. Та Богданка лише поглянула на двох жінок і спокійно сказала:
– А що моя мама сказала передати мені?
Поки розгублені тітки переглядались між собою, бо не очікували додаткових питань, то дівчинка вирвала руку і побігла геть. Вона відразу почала кричати та привертати увагу людей до себе. Дана знала точну адресу маминої роботи і в маленькому містечку швидко змогла добігти до неї. Коли відчиняла двері офісу, то оглядалась, чи незнайомки відстали від неї. Та нікого позаду не було.
Маленька Богданка перелякалась, але й була задоволена, що зробила все так, як її вчила мама і завдяки своїй слухняності залишалась неушкоджена.
Цей випадок ще раз підкреслює те, що діткам дуже небезпечно знаходитись на вулицях без старших, але якщо вже так виходить, то потрібно хоча б навчити їх реагувати на незнайомців.
