В якийсь момент я просто зyпинивcя і зізнався собі в тому, наскільки сильно я втoмивcя від такого життя. Щодня одне й те ж – відвезти дітей в школу, потім робота, а ввечері пoвepтатиcь додому, де дружина постійно чимось нe зaдoвoлeнa і діти кpичaть й вимaгaють уваги. Кожен попередній день схожий на наступний. Нepви нe витpимyють і я готовий poзлyчитиcь з дружиною й поїхати з міста. Хочеться просто зникнyти для всіх хоча б на якийсь час.
Раніше ми з дружиною раз на рік їздили відпочивати на море. Мені цього дуже не вистачає. Тому що там я відпочивав, відновлював сили. Але з народженням дітей ми припинили їздити на море, тому що дружина хвилюється, що всією родиною ми не відпочинемо.
А що зараз? Дружина щосуботи зустрічається зі своїми подругами, щоб попліткувати в кафе. А в мене окрім роботи нічого немає. Раніше з друзіми гуляли в футбол двічі на тиждень, тоді я хоч трішки відволікався від проблем. А з появою дітей мені доводиться більше працювати, щоб забезпечити родину.
Про зустрічі з друзями довелось забути. Міг би бачитись з ними на вихідних, але дружина не хоче лишати дітей на нянь, тому я з ними поки вона зустрічається з подругами. А як же мої друзі? Мені теж необхідно проводити час і з ними теж, а не лише з родиною.
Та коли друг повідомив, що є вільний квиток до Туреччини, я довго не думав й одразу погодився. Виявляється, що він зібрав нашу компанію без дружин, щоб полетіти відпочити на кілька днів. Я зібрав валізу, завіз дітей до тещі, а дружині написав, щоб забрала їх після зустрічі з подругами. Мені було байдуже, що подумає дружина. Її не цікавлять мої бажання, а я знав, що ці кілька днів вона впорається і без мене.
