Моя мама останніх кілька років хвилювалася чи я вийду заміж і мріяла про онуків. Заміж я вийшла досить пізно. У двадцять вісім років.
То ж ми з чоловіком не стали затягувати з дітьми і вже до мого тридцятиріччя народили донечку. Назвали Юлічкою. Так захотів чоловік, а мені було всеодно. Основне, що Юлічка здорова та активна дитина, а все інше для мами не має значення.
Моя мама і свекруха дуже мріяли про онуків. Всю мою вагітність обіцяли, що будуть по-черзі приходити і допомагати з дитиною. Ага! Були двоє по кілька разів.
За кілька відвідин, що моя мама, що свекруха, почали відказувати, що вони вже не молоді дівчата, у них свої клопоти, робота і перестали допомагати мені з дитиною.
Ми з чоловіком жили окремо від батьків. Він цілими днями на роботі, а я з дитиною. Єдина моя допомога – це моя подруга. Вона і є хрещеною нашої Юлічки.
Всі хто просив дитину і онуку не допомагають. А от Катя – вона завжди допоможе і посидить з Юлічкою. Хоча має і своїх дітей.
Так ось, я звертаюся до всіх молодих дівчат, у яких батьки просять внуків. Не вірте нікому. Ніхто вам не буде допомагати так, як це обіцяють.
Основне – це хороші друзі. Вони завжди прийдуть на допомогу.
Хоча, з Юлічкою мені дуже допомагає і молодша сестра мого чоловіка. Вона після уроків одразу до нас приходить. Ось це тітка.
Вона просто обожнює свою племінницю. І погуляє з візочком, і забавить, і при потреба памперси поміняє. При тому, що вона лише у сьомому класі.
Чи наважуся я на другу дитину? – Мабуть ні. Мені вже за тридцять. А з двома я не справлюся, це точно. Допомоги нема звідки чекати.
Тому, дівчата, народжуйте діток за молоду. Коли ви самі ще діти. У років двадцять, двадцять чотири. Тоді сміливо підете і за другою, і за третьою дитиною.
