Пасажири зачекалися потяг, який запізнювався вже майже на пів години. Всі були сердиті, адже на вулиці зимно, в кінці робочого дня люди змучені, у них одне бажання скоріше потрапити додому.
Нарешті він прибув на перон і роздратовані довгим очікування пасажири почали розсідатися по свої місцях. Так всі похмурі й насуплені стали очікувати відправлення.
Враз у вагон застрибує розчервонілий хлопчина з мокрим чубом, в руках у нього пакунок – великий торт огорнутий стрічкою і, як гукне у слухавку:
” Ти не повіриш, це просто неймовірний день! Я так спішив, знав, що вже не встигаю, та не припиняв бігти!
Прибігаю, а поїзд на місці! Без мене ніхто не поїхав!
Чекай! Я скоро буду! Я встигаю до тебе!
Неймовірно, правда ж?!”
Всі пасажири враз відтанули, на обличчях з’явилася посмішка замилування, ми були такі втішені, що ніби навмисне чекали цього парубка на пероні, щоб він не запізнився до неї зі своїм пакунком.
На душі стало тепло, всі їхали задоволені, у когось сьогодні неймовірний день!
