А у відповідь тиша. Ніхто не обізвався, але й звідки так смердить не зрозуміло.
Почала телефонувати членам сім’ї. Спершу чоловікові.
– Все гаразд? Живий?
– Живий! А хто ні?
-Це я і хочу з’ясувати.
І так по списку.
Ніхто нічого не знає та версії озвучують. Старший каже – може шкарпетки. Молодший, що це хом’як. Середній, думає, що то від сусідів тхне. Чоловік не впевнено, але заявив – мабуть, щур.
Іду перераховувати домашній звіринець.
Хом’як жує корм в клітці, пес та кіт дрімають. В акваріумі теж усе гаразд.
Знову йду на запах.
Перерила брудну білизну. Не аромат гірської свіжості, звісно, але ж очі не виїдає, як цей сморід.
Дивлюсь по шухлядах, на шафках, заглядаю під них…
Повзаю, принюхуюсь. Вже вся в пилові й павутинні, а звідки аромат – не розумію..
Думаю, треба шукати джерело поетапно.
Почала з порога. За принципом спека-холод.
Вже з порога доноситися амбре. В коридорі запах посилився.
Принюхалась до пральної машини, посудомийки, заглянула в морозильну камеру та холодильник..
Запах стоїть, а звідкіля доноситься не ясно. Вже аж голова обертом пішла від цих обнюхувань.
Полізла на драбину. Ближче до стелі сморід почав посилюватись.
Переглянула усі полички, підвісні шафки…Дивлюсь, на холодильнику лежить коробка з мушлями. Я повіє! Ледь втрималась на сходинках!
Старший син каже:
– Не може бути.. ми їх вичистили, промили..
– Ще і як може! Наполягаю я! Від одного молюска смороду на усю хату!
Скільки ми не провітрювали, скільки освіжувачем не скроплювали – запах лише посилювався і здавалось, доповнювався ще гидотнішими нотками.
Навіть пес прокинувся і пішов якомога далі від епіцентру смороду.
Повернувся додому середній син і з порога:
– Що це таке? Немає чим дихати! Що це за гидота??
– А це ваші мушлі прекрасні! Вони вже тютю, викинула їх усіх!
– Не може бути, – заперечив син,- ми їх точно мили й просушили добре!
Примусили мене ще раз обнюхати ті мушлі, і справді – смерділи не вони. Ця версія відпала.
Ми повернулися на кухню і вже не маючи сумніву звідки долинає запах, почали розкручувати шафки. У масках і гумових рукавичках розбирали кухню гвинтик за гвинтиком.
У кухні панувала розруха! Повитягали усе: сковорідки, мультиварку, блендер, гусятниці, казани. Гори посуду!
Усе повідкручували, познімали, повиймали.
Навіть посудомийку відсунули. І дарма. Усе чисто, ніяких надзвичайних знахідок.
Єдине, що залишалось – це витягти з кутка холодильник. Хоча, я вже з десяток разів оглядала його зверху, заглядала під низ. Та було прийнято рішення – пан або пропав! Зрушили з місця і тут під ноги щось шмяк! І розбризкалось!
У целофановому кульку, нате вам: привіт!
Вивернуло всіх і собаку, і кота, і хом’яка та рибок..
І вивернуло кожного хто б був свідком цієї знахідки.
Чули щось про такий делікатес під назвою “Сюрстремінг”.
Записуйте рецепт.
Для цього вам потрібен чоловік, кіт та риба у целофані.
Ховаємо рибу від кота на холодильник..
І забуваємо про неї..
Для надійності, випадково зіштовхуємо майбутній “делікатес”, щоб він опинився між стіною та рефрижератором.
І хай лежить до повної готовності.
Вуаля! Насолоджуємося!
Як ми насолодились, словами не передати!
