Повертався я одного разу з роботи. І навіть не очікував, що станеться на дорозі, через яку мені треба було переходити.

Повертався я одного разу з роботи. І навіть не очікував, що станеться на дорозі, через яку мені треба було переходити.

Недалечко від пішохідної доріжки проходила старенька бабуся. Перед нею різко зі страшним звуком загальмувала червона іномарка. Бабця упала. Ні, її не збила машина. Швидше за все, старенька злякалася.

З автомобіля вийшла молода дівчина, багато одягнена дівчина. Вона була за кермом тієї іномарки. Я думав, що вона підійме бабусю і спробує чимось допомогти. Але дівчина почала кричати на бабцю:

– Розходилися тут бомжі всякі. Ти що – не бачиш, куди йдеш?

Так, бабуся була дуже бідною. Убога суконька, старенькі, але охайні капці. Видно, що вона копійки рахувала. З її торбинки викотилося три картоплинки. Пані з іномарки – напевно, дуже заможна, мажорка. Незважаючи на цю соціальну нерівність між ними, я закричав:

– Негайно перепросіть бабусю. Що за повага до старших?

– Ще чого? – промовила дівчина.

За хвилину вона сіла у свою іномарку і рушила геть.

Я підняв бабусю, запитав, чи все гаразд. Вона була в порядку. Допоміг їй зібрати картоплю у торбинку і вирішив перевести через дорогу.

– Стала тонка, як сірник. Ламаюсь на кожному кроці вже. – промовила бабуся.

– Для того, що сірник зламати – треба прикласти зусилля! – відповів я.

– Воно то так, синочку. Але кожна людина – це сірник. Одні загораються і горять до кінця, все життя. А інші – починають горіти і затухають по різних причинах. Вони чекають, щоб запалитися вдруге. Та це стається вкрай рідко.

З цими словами ми перейшли дорогу. Я задумався над цією філософською фразою. Захотів ще щось запитати бабцю, але її уже ніде не було.

Оцените статью
Повертався я одного разу з роботи. І навіть не очікував, що станеться на дорозі, через яку мені треба було переходити.