“Я більше не витримую. Так, я зрадив! Ти ж подивися, на кого ти стала схожа? Я чоловік, у мене така природа. Ти мені набридла! Кому ти ще будеш потрібна в цьому житті!?” — це уривки останніх слів, які Світлана почула від свого чоловіка. Потім він зібрав її з сином речі й вигнав за двері. І враз кохання, яке тривало від школи, закінчилося. А все тому, що Світлана народила дитину і, бачте, поправилася трохи, перестала доглядати за собою так, як раніше. Попри це все, вона залишалася гарною і доглянутою жінкою, просто її колишній чоловік, не знайшов іншого виправдання своїй гнилій душі. Причину своїх походеньок повісив на зовнішній вигляд дружини після народження дитини.
Після розлучення колишній більше не з’являвся, сином не цікавився. Світлана змирилася з самотністю. Син ріс з кожним днем. А прокляття чоловіка ніби справдилося. Нікому більше Світлана у цьому житті не потрібна. Принаймні так вона всі ці роки думала. Закрилася у собі, припинила на людях з’являтися, щоб менше пліткували, адже після розлучення їй довелося вернутися в батьківську хату, до старенької мами.
Світлана жила тільки своїм сином, всю душу віддала йому. Хоча, впадати у відчай жінці не було чого. Їй було всього-то трішки більше за 30, дехто в її віці вперше заміж виходить. “Рано ти на собі хрест поставила, ти ще молода й гарна жінка. Тут і гірші за тебе є, а чоловіка хоч якогось, але кожна має” — повторювала мама Світлані. “Мамо, в мене вже був той “хоч якийсь”, і що з того? Я не сама, в мене син є….”.
Одного разу син вернувся зі школи й сказав, що його подруга Віка була в новому мотузковому парку. Казала, що там дуже цікаво і він теж хоче туди потрапити. Син дуже просив маму відвезти його туди. Світлана погодилася і на вихідні вони з сином поїхала трішки розвіятися.
Спритний Вадим одягнув спорядження і побіг вперед, а маму залишив позаду себе. Світлана так і залишилася на першій сходинці, бо страх висоти одразу нагадав про себе. Раптом, якийсь чоловічий голос за спиною попросив дати йому руку. Світлана із заплющеними очима без роздуму погодилася. Чоловік лагідно взяв її за руку й сказав не хвилюватися. Світлана довірилася йому й він допоміг їй подолати ту доріжку. Вона розплющила очі вже на іншому боці доріжки. Світлана глянула на свого помічника й ніяково подякувала йому. Вона вперше за довгий час відчула від когось підтримку, хоч якусь, а не тільки співчуття і насмішки.
Чоловік представився Ярославом. Вже внизу між ними зав’язалася розмова, домовилися наступних вихідних зустрітися на цьому ж місці. І зустрілися. І не один раз. А потім Ярослав запропонував Світлані разом з сином переїхати до нього. Трішки пізніше вони розписалися. Ярослав виховував Вадима, як рідного сина. Світлана народила ще донечку. Зараз вони готуються святкувати десятку річницю свого весілля. Ніколи не знаєш, де на тебе чекає щастя…
