“Прощавай. Я йду від тебе до Олени. Назавжди”: Бабуся перечитувала листа декілька разів, не могла повірити такому щастю

У листі, присланому від дідуся бабусі, був всього один рядок: “Прощавай. Я йду від тебе до Олени. Назавжди”. І замість того, щоб оплакувати зраду чоловіка, засмутитися через те, що він її кидає на старості літ, бабуся засяяла від щастя і дякувала долі за такий щедрий подарунок.

Юля знала бабусю, як добру, лагідну людину, яка завжди старалася помічати щось хороше у житті. А от дідуся вона майже не пам’ятала, лише якісь фрагменти – його неприємний запах, командний тон та постійні докори та зауваження. І бабуся теж, проживши з ним стільки років, ледве могла пригадати щось хороше й не побажала б такої жіночої долі нікому.

Дідусь важко і багато працював. Робота на залізниці була виснажливою. Щодня багатокілометровий обхід колій, огляд їх на можливі ушкодження. У нього ще був напарник, з яким вони мусили виконувати робу у будь-яку пору року й за будь-якої погоди, не зважаючи на мороз, дощ, чи вітер. Такий режим, звісно, дуже виснажував і завдавав чималу шкоду здоров’ю, яке з роками лише погіршувалося. Звісно, на роботі їм регулярно видавали путівки в оздоровчі санаторії, та дідусь їх не приймав. Але все ж організм таки не витримав і лікар порадив обов’язково пройти оздоровчий курс у санаторії. Не було вже куди діватись і він таки погодився. Бабуся сама спакувала йому валізи.

Вона неймовірно раділа тій свободі, яка чекала на неї попереду. Хоча б місяць вона зможе пожити без домашнього тирана і диктатора, нарешті відчує спокій і тишу, без постійних кпинів. Вона так тішилась, що навіть насмажила цілу торбу гарбузового насіння і пригощала всіх своїх товаришок на вулиці.

За півтора тижня до завершення дідусевої відпустки, він прислав їй листа. А там всього один рядок: “Прощавай. Я йду від тебе до Олени. Назавжди”. Бабуся перечитала його кілька разів. Не могла повірити своїм очам, не могла повірити такому щастю. Замість того, щоб оплакувати зраду чоловіка, засмутитися через те, що він її кидає на старості літ, бабуся засяяла від щастя і дякувала долі за такий щедрий подарунок.

Вона аж помолодшала. Відразу усвідомивши новину, що це все відбувається насправді, бабуся зібрала всі дідові речі, які роками прала і прасувала, й віднесла їх до сараю разом з документами, щоб і духу його в оселі не лишилось.

З відпочинку дідусь приїхав забрати одяг і документи, а бабуся мріяла лише про одне – тільки б він не передумав!

Вже наступного місяця вони пішли купувати шпалери, які дідусь не хотів клеїти, бо був переконаний, що стіни мають бути побілені. Також бабуся придбала красиві штори, скатертину, все що зробило інтер’єр її оселі теплим, затишним і таким який промовляє, що у цьому домі живе щаслива жінка.

Битий, надщерблений посуд повикидала. А нині користується тим, який тримала для особливого випадку. Одним словом, бабуся розквітла на очах! Навіть кавалери почали залицятись, кликати заміж. Та бабуся вже вдосталь нажилася у шлюбі. Тепер їй хотілося присвятити власне життя дітям, онукам і звісно собі. Так і сталося: доживала бабуся свої літа у спокої й любові, в оточенні найрідніших.

Оцените статью
“Прощавай. Я йду від тебе до Олени. Назавжди”: Бабуся перечитувала листа декілька разів, не могла повірити такому щастю