Зі мною в одному купе їхала дівчинка зі зламаною ногою, на милицях. На нашій розмові до нас зайшла провідниця, щоб квитки перевірити. Я показала свій квиток і почала готуватися собі ліжко до сну, а подруга, побачивши, що я роблю, дуже ввічливо (я б сказала занадто) попросила провідницю допомогти їй застелити ліжко.
Я зовсім не очікувала, що провідниця так гостро відреагує на таке прохання. Вона облила мою попутницю з голови до ніг лайкою, сказала, що вона не прислуга і не збирається за такі копійки, що їй платять, щось робити. Кричала тільки провідниця, а дівчина почервоніла і ледь стримувала сльози.
Пасажири з сусідніх купе збіглися, щоб розібратися, що коїться, хтось почав захищати дівчину. Але тоді провідниця крикнула до дівчини й до тих, хто встав на її захист фразу типу “нехай вдома сидить в такому стані, а не доставляє дискомфорт іншим людям”. Це мене ще більше обурило.
На щастя, пасажири виявилися набагато краще підковані в конфліктах такого характеру. Провідниці одразу зачитали її обов’язки, а дівчині порадили дзвонити на гарячу лінію і поскаржитися.
Здавалося б, на пустому місці, з одного маленького прохання про допомогу (на яке моя попутниця мала повне право) розгорівся такий конфлікт. А може це пані провідниці слід було вдома сидіти, якщо вона настрою в той день немала, замість того, аби зриватися на випадкових людей?
