Одного разу, коли я їхала додому потягом з відрядження, поруч зі мною, сиділа старенька бабуся. Ми розговорилися. Їде вона в далеке село, де її чекає сестра. Не бачилися вони двадцять років. Розповіла свою історію.
Тетяна Іванівна народилася і виросла в селі. До міста поїхала вчитися, і потім щоб повернутися назад до рідної хати. На першому курсі зустріла майбутнього чоловіка. Микола, гарний чоловік. Маленький ростом і не надто красивий, але поруч із ним Тетяна Іванівна почувалася захищеною. Одружилися вони після закінчення навчання, щоб разом їхати за направленням на роботу. Жили добре, чоловік поважав Тетяну, жодного разу не підвищив на неї голос. Народили двох дочок Наташу й Оксану. В місті квартира в них двокімнатна, тісно, тому мріяли купити дачу, щоб літом відпочивати на природі.
Якось швидко линули роки, дівчата виросли, в них свої сім’ї. Жили з Миколою удвох, якщо були заощадження, ділили між дочками. Одного ранку чоловік не проснувся, помер під час сну. Залишилася Тетяна одна. Наташа й Оксана кликали маму до себе жити, але вона розуміла, що може бути зайвою. Тому продовжувала жити одна. Вже коли на пенсії була, здоров’я почало підводити, ліки, комунальні платежі, грошей не вистачало навіть купити щось поїсти. В дітей соромилася просити. Одного разу не витримала, зателефонувала Наташі, сказала, що згодна переїхати до неї жити. Дочка довго мовчала, потім сказала, щоб мама продала дачу, поділила на трьох, і жила далі на свою частку. Коли зателефонувала Оксані, від неї почула те саме. Задумалася жінка, як і коли вона впустила, що її дочки стали такими чужими. Наразі треба самій думати, як жити далі.
Продала дачу, поділила на трьох, але коштів, що залишилися в неї хватило не надовго.
Сусідки порекомендували одну кімнату здавати квартирантам. За комунальні в половину менше платить, і за кімнату дохід буде. В цей час племінник сусідки, що рекомендувала взяти квартиранта, шукав де знайти житло. Тетяна подумала, що сусідка добра людина, поганого не побажає, тому згодилася. Нехай Іван живе у неї. Чоловік спокійний, дівчат не водить, не випиває. Тетяна Іванівна радіє, що в неї такий квартирант. Одного разу вона захворіла, Іван ходив по ліки, доглядав за Тетяною Іванівною. Приніс їй якийсь папір, і сказав, що договір вони склали неправильно, тому потрібен її підпис. Нічого не думаючи, підписала. Через тиждень виявилося, що вона підписала документи на квартиру на користь Івана.
Тетяна Іванівна ходила до юриста. Сказали, що вже нічого вдіяти не можна. Підписала добровільно. Що було далі, краще не згадувати. Іван виставив її за двері, змінив замки. Сусідка, та що це її племінник, закрилася у квартирі, і не відкривала двері. Паспорт Тетяни Іванівни залишився у квартирі, Іван не віддав. Далі, ночувала в підвалі, вдень сиділа біля церкви, просила милостиню. Так було, поки її не побачила двоюрідна сестра. Вона ледь пізнала в бабусі ту красуню Тетяну.
Сестра приїжджала до дітей в гості. Діти сестри допомогли одержати новий паспорт, запросили жити в сестри в селі. Вона поїхала додому раніше, а Тетяна Іванівна їде сьогодні. Ось таку історію почула від сусідки по купе.
