Хочу розповісти історію, свідком якої я була. У мене був сусід Дмитро Олексійович. Це був рухливий та заможний дідусь. Жив він у розкішному великому будинку за містом. Поблизу – річка, гори та ліс. Краса довкола. Дідові було вже понад сімдесят років. У його дітей давно були свої сім’ї.
З’їжджалися діти та онуки сюди лише раз у рік, на день народження Дмитра Олексійовича. А так старого майже родичі не відвідували: всі жили далеко і їм не було коли їздити до діда.
Через це Дмитро Олексійович найбільше любив липень, коли приїздила вся його родина. Минулого року побачити батька приїхав старший син зі своєю дружиною та онуком. Також приїхав середній син. Він був розлучений, а єдина його донька лікувалася від наркотичної залежності.
Відвідали батька близнючки Аня та Яна, наймолодші доньки Дмитра Олексійовича. Незважаючи на те, що вони були близнятами, жінки давно не спілкувалися. По причині, невідомій досі батькові та іншим родичам, вони навіть не привіталися одна з одною.
Кожне таке день народження зазвичай закінчувалося грандіозною сваркою. Я була на цих святах щороку, адже частенько допомагала старому. Ніхто не знав, чому між дітьми та онуками було скільки ненависті один до одного. Звичайно, вони намагалися приховувати всі свої емоції від Дмитра Олексійовича, але у них недобре це виходило.
Дмитро Олексійович з покійною дружиною Варварою понад усе мріяли, щоб їхні діти були дружніми між собою.
Дідусь помер цього року. Він навіть і не думав, що після його смерті спадщина ще більше розсварить дітей. Між ними почалася справжня битва за будинок і гроші, які дід назбирав за життя. Сума була чимала.
Діти обливали один одного брудом, перекручували факти. Кожен з них хотів увірвати найбільшу частку з нажитого Дмитром Олексійовичем. Мені, як сторонній людині, було бридко дивитися на цю війну між рідними по крові людьми. Не про таке мріяв їхній батько.
Мені здається, якби він знав наперед, що станеться, то написав би заповіт на чужу людину. Можливо б, хоч би таким чином вдалося йому врятувати родинні зв’язки.
