Рівно рік тому ми з дружиною збирали дитячі речі в сумку для нашої маленької принцеси. Поставили в автомобіль новеньку автолюльку, яку купили спеціально для тебе. Взяли малесенький, але теплий комбінезончик, і поїхали у відділ опіки, щоб забрати наказ про призначення нас з моєю мамою опікунами.
Ще через годину ми вже були в лікарні і твоя майбутня мама зайшла до тебе в палату, бо пускали по одному, щоб нарешті побути з тобою. Тиждень до того доводилось їздити кожен день по 100 км в одну сторону, щоб тебе провідати, і знову залишити тебе там… яким же важким був цей тиждень.
Ви навіть уявити собі не можете, яка вона була малюсінька. Як Дюймовочка. Я дивився на Діанку і уявляв якою красунею вона стане, коли виросте. Думаю, вона теж це робила, адже весь час мило посміхалася.
Ось нарешті цей день настав. В нашій сім’ї з’явилася ще одна дитина. Для нас це було велике щастя. Проте в цей день у дитини згасає надія на те, що колись до неї повернеться її справжня мама…
Нам разом із сином знадобилося меньше, ніж півроку, щоб повністтю прийняти її. Але наше серце вдалося завоювати з першого погляду. Це гарненьке крихітне чудо. Іноді я думаю, як її справжня мама могла її залишити? Напевно, що до народження Діанки прийняла таке рішення. Напевно, навіть і не поглянула на дитину. Мені здається, що, якби вона поглянула на неї, то нізащо б не відмовилася. Її не можна полюбити відразу. Напевно, вона народилася для тог, щоб стати нашою донечкою.
Наша перлинка. Принцеса. Будь завжди здорова і щаслива.
Ми раді, що ти в нас є.
