З чоловіком ми одружились 16 років тому. З того часу свекруха намагається зіпсувати мені життя. У нас спільна ненависть одна до одної. При чому її неприязнь безпідставна на відміну від моєї. Я не зробила нічого такого, щоб заслужити таке ставлення. Вона ж зненавиділа мене з першого дня нашого знайомства. Постійно налаштовує моїх дітей проти мене, й чоловікові теж нав’язує своє бачення.
Як, я вже казала, приводів ніяких я не давала. Але, схоже, що тут замішана ще одна жінка – колишня дівчина мого чоловіка. Свекрусі вона була до душі, й та дуже засмутилась, коли її син обрав мене для створення сім’ї. Також, варто зазначити, що я не розбивала їхню пару. Коли ми познайомились, Ігор вже був самотнім. Мене дуже вразило, коли на наше з ним весілля, свекруха запросила ту саму колишню. Я думала, що може бути гірше, але з’ясувалось, що це був лише початок. Коли у нас з’явились діти, свекруха почала навіває моєму чоловікові думку, що вони не від нього. А дітей лякала, що через мій нестерпний характер, татко може піти із сім’ї. Уявляєте, як це ницо?!
Я стільки пережила за ці 16 років, що й ворогу не побажаєш. Скільки вона мені нервів вимотала, скільки сліз було пролито. За ці роки я навчилась ігнорувати вибрики ненависної свекрухи. Між нами наче виросла стіна – так вона мене дістала!
Та дещо трапилось. У свекрухи стався інсульт й тепер вона потребує постійного догляду. І вгадайте, кого хочуть залучити до цієї місії? Звісно, мене! А я не маю жодного бажання! Я її терпіти не можу!
Тим більше з нею у квартирі мешкає рідна донька з чоловіком та синами. Але та відмовляється доглядати за хворою матір’ю, посилаючись на те, що просто не матиме на це часу і клопотів їй і так вистачає. Але ж вони живуть разом – логічно, що й цей обов’язок повинен був би лягти на її плечі.
Я так само мама двох дітей. У мене є власні сімейні обов’язки та робота. Якщо рідна донька відмовляється за нею доглядати, то чому це повинна робити я? Але всі родичі чоловіка впевнені, цим потрібно зайнятись мені. Навіть чоловік став на сторону сестри. А я переконана, що нікому нічого не винна, тим більше жінці, яка мене всі ці роки відверто зневажала.
Я висунула свої умови. Перша – це продати квартиру свекрухи, а на вторговані кошти влаштувати її у будинок для літніх людей. Але звісно, цей варіант не сподобався сестрі чоловіка. Вона ж бо розраховує отримати материне житло після її смерті. Добре діло! Доглядати буду я – а нерухомість забере донька!
Інша умова стосується того, що я погоджусь доглядати за немічною свекрухою. Але у такому випадку її квартира дістається мені. Який галас підняли! Звинуватили мене у корисливості на бажанні нажитись на чужому горі. Корисливість я бачу лише у їх намірах, адже вони хочуть отримати все чужим коштом – тобто моїм.
Одним словом, усі родичі тепер налаштовані проти мене. Не хочу, щоб це якось вплинуло на наші з чоловіком стосунки. Але й сліпо виконувати чужі забаганки теж не збираюсь. Жінці, яка 16 років псувала мені життя – я нічого не винна!
Для мене прекрасним прикладом служить моя власна родина. У мене теж старенька мама. Й ми відразу домовились, що сестра доглядатиме матусю на старості, тому й батьківська квартира дістанеться їй, а я напишу відмову.
Досі не знаю, яке майбутнє чекає на мою свекруху, бо доки всі відмовляються від неї, стара просто лежить не маючи права голосу.
