Родичі настільки були окрилені народженням мого маляти, що забули запитати, а чи рада я. І що взагалі у мене на душі.

Декілька місяців тому я знову стояла біля пологового з малям в руках і поруч з купою вдоволених родичів. Всі були настільки щасливими і радісними, що мене аж пересіпувало від їх посмішок «на всі 32».

В той час в моїй голові творилась повна каша. Прямо зараз ми мусимо знову привести маля в свою однокімнатну нірку. Батьки мого чоловіка ж живуть у розкішній трикімнатці. Мої батьки також забезпечені просторим житлом, як і старша сестра. Зараз всі вони радіють поповненню. А потім кожен побреде в своє гніздечко і навіть не здогадуватиметься, як важко сім’ї з трьома дітьми в такому тісному приміщенні.

Також у батьків коханого є свій будиночок в селі. Та і цю ділянку нам ніхто віддавати не хоче. Не кажу вже назавжди, та хоча б покористуватися поки не назбираємо грошей на власне житло. Нібито свекруха і свекор ще самі не знають, чи не хочуть переїхати до села. А поки вони думають, ми спимо один в одного на головах.

Якось я не витримала і прямо запитала у свекрухи, чому вони не можуть дозволити нам пожити хоча б в одній із своїх нерухомостей. І знаєте що вона мені відповіла?

– Дітки, ну ви ж бачите, що ми зараз в такому віці, коли хочеться тиші та спокою. Та й сварки між нами стали дедалі частішим явищем. А тут якщо посваримось, то я відразу на дачу їду, огороди полю. А ще ж до нас часто гості приїжджають, їх також десь поселити треба.

Я, звичайно, все розумію, але що нам не треба свій простір? То як внуків, їм треба побільше, а як житло дати, то їм тиша треба. Зараз у мене на руках мале дитя і я поки уявлення не маю, як двоє інших діток будуть спати під постійний плач найменшого. Це просто не життя, а мука.

Моя мама теж «хороша». Велику квартиру розміняла на дві менших і в одній живе сама, а іншу подарувала моїй сестрі. Цей крок мені незрозумілий, в неї ж навіть сім’ї поки немає.

Стою я перед пологовим, думаю про це все, а на очах виступають сльози. Гіркі сльози.

Оцените статью
Родичі настільки були окрилені народженням мого маляти, що забули запитати, а чи рада я. І що взагалі у мене на душі.