Розповідав як він з братом Федором ходили по полях та їли гнилу картоплю, як відібрали у них пшеничний колосок, який вони випадково знайшли у мишачій нірці.

Пішла у гості до подруги Олени. Її чоловік у відрядженні був, то вона мене на чай з пирогом запросила. Жила вона ще з сином одинадцяти років та стареньким прадідусем Василем.

Сидимо на кухні, теревені розводимо. Коли це дідусь пришкутильгав до нас, опираючись на ковіньку. Запитує він Олену:

– А молоко і хліба купили?

– Ой, забула, Василю Петровичу. Зараз Семена пошлю.

Попросила подруга сина сходити в магазин. А він, мов той віслюк, уперся:

– Не хочу. Туди йти далеко… Взагалі нащо той хліб? Я його їсти не буду!

Олена хотіла було насваритися на ледачого сина. Але тут дід завадив. Він почав розповідати про своє дитинство, про брата свого покійного Федора. Василь був меншим у сім’ї, а Федору вже було 8 років. Сестричка їхня взагалі померла від голоду тоді. Її, на жаль, врятувати не вдалося.

Розповідав дід про страшні роки Голодомору: як він з братом Федором ходили по полях та їли гнилу картоплю, як відібрали у них пшеничний колосок, який вони випадково знайшли у мишачій нірці.

Хлопчик Семен очі округлив, коли намагався уявити, якими добрими тоді були крихітки цвілого хліба, що приніс одного разу батько його дідуся. Здавалося, діти тоді нічого смачнішого у житті не їли.

Довго розповідав дідусь, як приходили чужі люди і вистукували із кожної шпаринки зернятка. Плакала за ними їхня мати, боялася голодної смерті своїх дітей. Тоді вони з Федором почали приносити якийсь бур’янець. Батько сушив його та змелював у порошок, а з тої сировини мати готувала маторженики, додаючи туди макухи…

Мовчки вислухав прадіда Семен, а тоді підскочив, одягнувся і побіг у магазин за хлібом.

Оцените статью
Розповідав як він з братом Федором ходили по полях та їли гнилу картоплю, як відібрали у них пшеничний колосок, який вони випадково знайшли у мишачій нірці.