Розповім вам про дуже дивну та неадекватну поведінку вчителя

Нас, дітей 90-х, важко було назвати “пещеними”. Ситуація в країні змушувала батьків постійно думати про те, як викрутитися та прогодувати сім’ю. Мій тато працював на заводі, де зарплату іноді видавали цукром та мукою не найкращої якості. Мама була вчителькою математики в школі. Її зарплату затримували іноді на півроку.

Я вчився в тій же школі, де працювала мама. Наша перша вчителька була мила та привітна, в неї не було улюбленців. І клас наш був відповідний – небагаті діти, які дружили між собою та виручали один одного.

Однак після уроків розпочиналося інше життя. Батьки на роботі, а ми на групі продовженого дня. Там з нами працювала вже зовсім інша вчителька, Марія Степанівна. Вона викладала українську мову і додатково ще вела ту саму групу продовженого дня.  Її огрядне обличчя вже з порогу здавалося ображеним і злим на весь світ. Можливо так і було: чоловік, який часто запивав, і син-хуліган, який постійно потрапляв у історії, що закінчувалися поліційним відділком. Подейкують, що хлопець зв’язався з поганою компанією, часто втікав з дому, де йому діставалося як від батька по п’яному, так і від мами.

Ми, веселі під час уроків та на перервах діти-бешкетники, теж змінювалися під настрій вчительки,  втуплювали погляди в зошити з домашніми завданнями та боялися навіть глянути на вчительку. Сміливці, які намагалися підійти до вчительки за підказкою чи порадою, отримували порцію “епітетів”: “дебіли, яким судилося вулиці замітати”, “дауни”, “розумово відсталі”, – це лише невелика добірка її “привітних” звертань до дітвори.

А ще вона любила придумувати покарання: переписувати весь зошит за одне неакуратне перекреслення, чи ставити дитину перед всім класом і принижувати її. В ці моменти вона була схожа на працівника концтабору, але аж ніяк не на вчителя першачків.

 

В хорошому настрої наша вчителька, бувала лише на День вчителя, коли з посмішкою приймала квіти і тихе бурмотіння привітань від дітвори. Чи варто казати, що навіть вітати її ми йшли з острахом та неохотою?

Жалітися батькам нам тоді навіть не приходило в голову. По-перше, в них вистачало своїх проблем. А, по-друге, що важило слово малого шибеника проти слова авторитетної та заслуженої працівниці освіти з 20-ти річним стажем. Навіть моя мама-вчителька поважала Марію Степанівну старшу та досвідчену колегу, а ще жаліла її як  нещасну жінку.

Вже коли я вчився в інституті, мама розповідала, що комусь з батьків таки урвався терпець і від батьківського комітету була вимога відсторонити вчительку-садистку від дітей. Та директор залагодив питання: мовляв, хай допрацює до пенсії, а там сама піде.

Чи варто казати, що Марія Степанівна. в школі працювала не до пенсії, а до 80-ти років. Не зважаючи на постійні скарги батьків, її так ніхто не відсторонив.

Система освіти виявилася незламною перед скаргами батьків. Чому вчительку-садистку так вперто тримали в школі, я не розумію і досі…

Оцените статью
Розповім вам про дуже дивну та неадекватну поведінку вчителя