Рудий котик, очі якого були переповнені маленькими сльозами розчарування та нерозуміння.

«Нашого котика звуть…» – саме так розпочиналась записка, що лежала поруч з переноскою, у якій сидів рудий котик, очі якого були переповнені маленькими сльозами розчарування та нерозуміння. Мабуть, ніхто йому не встиг пояснити, а сама господарка не захотіла, що його залишили біля притулку, щоб хтось інший забрав його.

Довгими днями він сидів у переносці й не хотів звідти виходити, лише інколи їв, швидше, за звичкою, а не за бажанням. Уві сні постійно трусився й неспокійно спав, бо боявся, що можу пропустити прихід господарки. Весь цей час у ньому жевріла надія, але нічого не сталось…

Господарка не повернулась по нього і тоді кіт зрозумів, що йому нічого втрачати. Припинив їсти, лише інколи пив воду й цілими днями спав. Волонтери намагалися його повернути до життя, самі годували, робили все можливе, але, схоже, життя йому набридло, і він випльовував все, що йому дали. Дійшло до того, що його почали годувати молоком з пляшечки, але й це не допомагало. Він так сильно схуднув, що по ньому можна було вивчати котів. На нього було страшно дивитися, він почав хворіти й майже нездужав, все частіше з його рота йшла піна. Ветеринари говорили, що жити йому лише кілька тижнів й пропонували завершити це все швидше, щоб він не мучився, бо проблема була не у його здоров’ї, він сам зробив такий вибір.

Його убивало щось з середини. Можливо, це були думки про господарку, що так просто покинула його, залишила чужим людям і пішла назавжди. Не можна було зрозуміти причини її вчинку, адже він так сильно любив її, був завжди ласкавим та добрим.

fotokto.ru

Здавалось, що у нього не залишалось шансів, доки до їхнього притулку навідався новий волонтер. Максиму було лише 13 років і він не вірив, що можна просто так здатися, тому вирішив, що зробить все можливе, щоб допомогти цьому котику. Він почав приходити до котенятка щодня, гладити його, говорити з ним, мов кіт його розуміє, пояснювати, що все налагодиться і його полюблять і просив дочекатися його завтра. І раптом кіт почав по трохи їсти, зовсім трохи, щоб підтримати життя у собі до завтра, і перевірити, чи не обманув його цей хлопець.

Він продовжував ходити до рудого кота, а той продовжував їсти й пити, очікуючи кожного наступного дня. Незабаром він перейшов з рідкої їжі на тверду і саме у цей день Максим забрав його до себе додому, витираючи сльози радості.

Всі волонтери не могли повірити у те, що трапилось, бо ніхто раніше не міг переконати його їсти, а тут сталось таке диво.

Хлопчик назвав рудого котка Сонцем, але хіба важливо, як саме його називали зараз чи раніше, головне, що тепер це було кому робити!

 

Оцените статью
Рудий котик, очі якого були переповнені маленькими сльозами розчарування та нерозуміння.