Мій товариш Сергій, залишився без дружини чотири роки тому, через нещасний випадок. Він сам виховує двох доньок-підлітків. Старшій донечці Юлі – 16 років, а молодшій – Ірі – 14 років. Дівчатка симпатичні, красиві, й самооцінка у них відповідна. Сергій важко працює, аби його дівчатка мали все найкраще та ні в чому не знали нужди.
Одного вечора я зайшов до нього після роботи. Сидимо на кухні розмовляємо. Заходять його дівчатка, привіталися й далі про щось своє розмовляють.
Сергій, таким спокійним, упевненим тоном, попросив їх помити посуд, бо повна раковина чашок назбирався і заодно у квартирі прибрати: поскладати речі та позамітати.
Реакція доньок не примусила себе чекати. Вони заявили батьку, що не зобов’язані виконувати його доручень щодо прибирання в домі. І взагалі, є такий закон, який обмежує використання дитячої фізичної праці – це їм сьогодні в школі розповідали. Виконувати подібну роботу вони можуть лише добровільно, а в іншому випадку можуть відмовитись і їм за це нічого не буде.
Мій друг зробив невелику паузу та промовив:
– Ви звісно може нічого не робити по дому, закон є закон. Але ні один закон не передбачає, що батько повинен купувати дітям дорогі смартфони, чи купувати їх узагалі. Тому телефони на стіл. І до того ж де написано, що ви повинні ходити у модному одязі? Юля ти, здається, хотіла нову сукню, а ти, Іра, нові туфлі? То забудьте про них. Коли що потрібно, купимо на секонд-хенді. Головне ж не краса, а щоб ви були охайно по погоді одягнені. Ось і ходіть у тому, що маєте й не жалійтеся. Все чесно, все законно. Законослухняні мої!
Не встиг він договорити, як Юля вже стояла біля раковини та мила посуд, а Іра дослухавши батька, приступила до прибирання у квартирі.
– Ти бачиш, які обізнані! Закони вони знають! Хай це буде їм уроком, бо крім прав, у кожної людини є ще й обов’язки.
