Сашко почув від свого прийомного батька те, що той хоче відд _ати його назад у ди_тячий бyдин0k.

Пройшло рівно 3 місяці з того моменту, як Сашка всиновили. Дитина виросла у дитячому будинку й не знала, що таке власна домівка, батьки, які турбуються й люблять тебе.

Але як тільки Сашка прийняли в сім’ю, щось сталося з його названими батьками. Раніше, коли вони приїздили до нього в дитячий будинок, здалися йому такими веселими й хорошими людьми, кожного разу тепло обіймали його й називали своїм сином. Вперше за довгих 8 років його життя, Сашка хтось назвав сином.

Але тепер все було по-іншому. Батьки постійно сварилися, наказували Сашкові йти у свою кімнату й починали виясняти стосунки. А колись Сашко почув на власні вуха, як тато сказав віддати його назад у дитячий будинок.

Тоді дитина почала думати, чим провинилася перед своїми батьками. “Може це тому, що я погано читаю? Чи тому, що у мене звичка чавкати, коли їм? Ні, я напевно просто поганий син, у мені все не таке, є діти набагато кращі за мене, які заслуговують на батьків, але не я.”

Такі думки мучили дитину й Сашко зі сльозами на очах вирішив не зволікати. Встав, витягнув свій рюкзак, з яким приїхав з дитячого будинку й почав збирати свої речі.

Раптом, крики закінчилися й хтось гучно гримнув вхідними дверима. Тоді у кімнату до Сашка зайшла мама й, коли побачила, що робить її син, одразу підбігла до нього, щоб зупинити його.

— Куди це ти зібрався? — запитала вона його.

Ви ж хочете мене назад віддати, сваритеся через мене.

— Не через тебе! Це проблеми дорослих, але ти тут ні до чого, я тебе нікому не віддам!

— Точно? А тато?
А тата у нас більше немає, тепер ми будемо вдвох. А хіба нам ще хтось потрібний? Я тебе дуже сильно люблю й ніколи не покину, ти — мій син! Але пообіцяй мені, що й ти мене ніколи не лишиш.

— Ніколи, — сказав Сашко і міцно обійняв свою маму.

Оля тоді не все розповіла синові, бо він ще надто малий, щоб думати про такі речі. Її чоловік виявився справжнім боягузом. А ще недавно був таким героєм…

“І ця людина мене переконувала, що любить і хоче дітей. Та він з одним впоратися не може і як тільки почалися труднощі, не придумав нічого кращого, як повернути його назад в дитячий будинок!” — подумала собі Оля, гладячи світловолосу голову свого любого Сашка, коли той нарешті заснув.

“Нічого, я обіцяю, ми будемо щасливі й без того козла…” — подумки промовила Оля й, поцілувавши сина, вийшла з кімнати. І вже 10 років Оля дотримується своєї обіцянки. З чоловіком вона розійшлася, але ніколи не жаліла про це. Зате у неї є дорослий син, її сенс життя і підтримка.

Оцените статью
Сашко почув від свого прийомного батька те, що той хоче відд _ати його назад у ди_тячий бyдин0k.