Сергій зустрічався з Надією майже рік. Він кохав цю дівчину, йому було з нею затишно й тепло. Він довго не наважувався запропонувати Наді жити разом, боявся зробити крок до одруження. Все пояснювалося лише одним – Сергій не дуже розумів, чи кохає його дівчина, чи ні. Вона ніколи не говорила про це. А він не хотів залишитися в дурнях.
Надія вчилися в університеті. Для неї освіта була одним з найважливіших етапів становлення її майбутнього. Вона розуміла, що кохає Сергія. Але це почуття заважало їй вчитися.
Надію покохав і найкращий друг Сергія – Стас. Однак перевагу дівчина віддала Сергію, бо він був ніжним, чуйним, щирим. Стас їй ніколи не вселяв довіри. Це принижувало гідність хлопця і підсилювало його бажання перемогти у битві за Надію та отримати її, як цінний трофей.
Тому він часто “шептав” Сергію про те, що Надя – не та дівчина, що його гідна. Пліткував, що у неї є інші залицяльники, до яких вона більш поблажлива. Однак Сергій не слухав, адже довіряв коханій. Говорив він і Надійці про коханок Сергія, але дівчина байдуже ставилася до цих попереджень.
Стаса це бентежило. Він усілякими способами намагався розлучити пару, робив усе, щоб цього домогтися, та не вдавалося.
А потім Сергій ошелешив друга новиною: Надія чекає дитину. Тож він не став тягнути з пропозицією. Кохана не відмовила, бо вже розуміла, що на першому місці має бути особисте щастя, а не кар’єра.
У Стаса від цієї звістки аж у серці закололо. Він вдав, що радіє за друга. Однак розумів, що тепер остаточно втратив дівчину своєї мрії. Тож навмисно запитав, чи впевнений Сергій, що ця дитина його? Товариш чітко відповів: “сумнівів немає взагалі!”
Що тільки не робив Стас, щоб весілля не було, до яких ідей не вдавався, щоб перешкодити цьому шлюбу. Та все було даремно. У день розпису прийшов понишклий та сумний. Був недовго. Привітав і сказав, що погано себе почуває, тому поплентався додому.
Далі Стас, коли не було Сергія вдома, прийшов до Наді наче випадково. Запропонував наче ненавмисне випити смачний чай з трав, що він сам приготував у термосі. Сказав, що хотів застати вдома Сергія, однак не міг додзвонитися, щоб попередити. Типу, хотів з найкращим другом випити пива. Але якщо вже так – то залюбки поп’є чаю з його дружиною.
Однак Надії стало погано, коли взяла термос до рук. Побігла до вбиральні – і випадково розлила той чай, що готував Стас. Насправді то було зілля, яке зривало вагітність. На щастя, Надя не випила його.
Тоді Стас вирішив здатися. Якщо усе йде проти нього – чого опиратися? Ненадовго, правда, пропав. Коли Надія народила хлопчика Вадимчика, він знов почав часто з’являтися у них вдома. Нерідко допомагав подружжю. Інколи проходився по парку з Сергієм, коли той прогулювався з дитиною, поки дружина господарювала у новому будинку. Надія та Сергій навіть хотіли взяти його хрещеним батьком.
Та Стас знову відчув несамовитий потяг до Надії, бачучи, якою мамою, господинею та ніжною дружиною була вона. Він вирішив: позбудеться Сергія та втішить Надійку і вона розтане. Обов’язково ця жінка має бути його!
Цього разу у парку він підсипав щось Сергію в напій. Той знепритомнів на лаві. Далі Стас забрав Вадимчика у візочку. Але дитя так горлало, що в нього голова розболілася. Тому він залишив малечу при вході у парк. А сам втік.
Сергія знайшли непритомного. Його ледве відкачали. Немовля знайшли теж. Хлопчик був захриплим, бо довго кричав, адже зголоднів.
Кохані хлопці Надійки були живими! Як же вона молилася за них!
Сергій зрозумів, хто був винен у тому, що сталося. Він хотів зустрітися зі Стасом віч-на-віч та розібратися. Однак “друг” втік до іншого міста, адже зрозумів, що накоїв.
Сергій хотів написати заяву до поліції. Але дружина відмовила:
– Він любив мене. Але не зміг змиритися, що я не з ним, а з тобою! Облиш його, адже він сам себе уже покарав!
