Я важко працювала багато років, щоб придбати власне житло, але необхідної суми так і не назбирала. На поміч прийшли батьки, за це я їм вельми вдячна. Та на придбаній квартирі довго пожити не довелося. За три роки я познайомилася з чоловіком, який запропонував мені одружитись.
Ми з Ігорем вирішили, що житимемо у нього в його трикімнатній квартирі, а мою однокімнатну будемо здавати постояльцям. Та час був не дуже сприятливий. У країні ввели карантин.
Моя троюрідна сестра із дітьми живе за містом у приватному будинку. Коли дітей перевели на дистанційне навчання, вона попросила виручити її та дати пожити два тижні у мене на квартирі. Щоб призвичаїтись до нової форми навчання й трохи відірватися від господарських клопотів. До того ж до її будинку ще не провели інтернет і потрібен був якийсь час, щоб це владнати.
Я вирішила допомогти сестрі, бо все одно про оренду ще ні з ким домовитись не встигла. Та через два тижні сестра заявила, що її все влаштовує і з’їжджати з квартири вона не планує. Ми не вагаючись, пояснили їй скільки коштуватиме оренда. На що та дуже образилась, вона казала, що не сподівалася почути від мене такого і я категорично не права у цій ситуації, бо ми ж все-таки родичі.
Я мусила заручитися підтримкою батьків та рідних, щоб пояснити їй, що займати чужу житлову площу без згоди власника вона не має ніякого права. Після цього наше спілкування з сестрою припинилось і я не планую його відновлювати.
