Народились колись, двадцять три роки тому, дівчатка близнючки. Це мої доньки. І однакові вони виявились не тільки зовнішністю, а ще й характерами. Дізнались ми з дружиною про це вже тоді, як дівчата підросли.
Все ми намагались дати сім дівчаткам. Тому й працювали з дружиною багато. Завжди знаходили, як побалувати своїх сонечок. Все для них робили. На гуртки віддавали різноманітні, які б тільки дівчата не захотіли. І на музику, і на танці, і на вишивання, і на бокс. Всюди вони побували.
Звісно ж, згодом віддали і до репетиторів з англійської, математики та біології, адже дівчата готувались до вступу в університет.
Зараз вони дорослі жінки, яким по двадцять три роки. Вони закінчили університет та працюють, добре заробляють, живуть окремо від нас та мають особисте життя.
І після того, як дівчата покинули батьківський дім ми з дружиною зрозуміли, що не хочемо продовжувати наш шлюб. Просто зникли вже ті почуття. Стали жити, радше, як сусіди, а не як подружжя.
Наше рішення дівчата спокійно прийняли та зрозуміли. Сталось це два роки тому. А рік тому я зустрів Алісу. Ми дуже сподобались одне одному. В нас багато спільного, на цікаво разом. Я відчуваю себе поруч з нею знову молодим парубком.
Саме тому запропонував своїй коханій одружитись. Вона погодилась і ми вже стали готувались до весілля. Проте, коли я повідомив про цю новину донькам… Ті образились на мене!
Вони заявили, що я ніколи не любив їхню маму та зрадив їх, якщо так швидко знайшов заміну їхній матері. І тепер не спілкуються зі мною.
Що? Чому? Я сам не розумію. Я ж просто хотів і собі щастя. Так, ми з їхньою мамою розлучились, але це не означає, що я не був щасливий з колишньою дружиною в шлюбі. Навпаки, я дуже вдячний, що вона була зі мною всі ці роки. Але так сталось, що почуття згасли.
Чому я не можу одружитись вдруге на коханій жінці? Не розумію. Але сподіваюсь, що знайду можливість обговорити це з донечками.
