З Степаном ми одружилися, коли нам ледь виповнилося по вісімнадцять. Ми однолітки. В шлюбі ми вже майже десять років. Живемо щасливо і спокійно. Мабуть, таки відшукали один одного, як пару створену небесами.
У двадцять років ми вперше стали батьками. Я дуже хотіла сина, а от Степан все марив донечкою. Хоча більшість чоловіків хочуть лише сина, як спадкоємця роду. У нас народилася двійня – хлопчик і дівчинка. Ми були на сьомому небі від щастя.
А через півтори року завагітніли ще раз. І з нетерпінням чекали на дитинку. Та й лікарі казали, що у нас буде синочок.
Не знаю, чи це лікарі не помітили, чи УЗД-апарат був поганий – та ця вагітність була не однією дитиною. При пологах акушер сказав, що буде ще одна дитина. Ну на третю – я ніяк не очікувала. Так за другу вагітність у нас народилося три синочки.
Дітки були зовсім малесенькі і мені довелося з ними провести два місяці в лікарні. Але ж хіба це перешкода нашому щастю. Ми в такому юному віці були батьками п’ятьох діток.
На цьому вирішили зупинитися. Степан цілі дні на роботі, а я собі не давала ради з дітьми, хоч і мама і свекруха допомагали.
Наші старшенькі уже другокласники, а молодші ще в садочку. Ми наче вже і самі справляємося з нашими дітлахами. Все б нічого, тільки три місяці ми завагітніли втретє.
Чесно кажучи, мені лячно. А Степан мене підколює, що цього разу буде точно чотири донечки. Ну це зовсім не смішно. Ми ж тільки повилазили із цих підгузків і сумішей. А тут знову…
Вчора ми ходили до лікаря і зробили УЗД. Результат нас вразив. Нам сказали, що у нас знову буде трійня. Мені аж слабо стало і втратила свідомість. А мій чоловік радіє, адже не кожен може одразу трьох діток дружині зробити. І таки це будуть донечки.
