Одного літнього ранку на зупинці у трамвай зайшли матір з дочкою. Людей було багато і усі сидячі місця були зайняті, але молодий хлопець відразу уступив місце дитині. Жінка сіла та узяла дівчинку на руки. Трамвай поїхав і усі пасажири хотіли чимшвидше добратися до своєї зупинки. А на наступній зупинці в автобус сів недоглянутий чоловік у дуже брудному одязі. Від нього неприємно пахло і люди у транспорті старались прикрити ніс. Він не був дуже старим, йому було приблизно шістдесят років. Але брудне обличчя, немите волосся і брудні руки додавали чоловіку років. Одяг у нього був порваний, а очі сумними та нещасними. Він став біля жінки з дитиною, але не дивився в їхню сторону.
– Мамо, а що з цим дядьком? – запитала дівчинка, – Він погано почувається?
Дитина старалась сказати тихо, але усі пасажири, які стояли недалеко від них почули її слова. Вони подивились на дитину, а потім чоловіка. Було видно, що багатьом людям стало жаль його. Декілька хвилин назад пасажири ненавиділи цього чоловіка, але після слів дівчинки їхня думка змінилась.
Жінка обняла дочку і шепнула їй на вухо.
– Не можна так говорити, так не можна.
– А пам’ятаєш безпритульну собаку від якої погано пахло? Вона померла, а цуценя залишились самі.
– Цуценята? У мене онуки є! – сказав він і усміхнувся та вийшов з трамвая на зупинці.
Пасажири дивились за чоловіком і сподівались, що у нього все налагодиться.
І так дійсно сталось. Після слів дівчинки він оговтався від втрати дочки і згадав про онуків, яких забрали у дитячий будинок.
Через декілька тижнів усміхнений і гарний чоловік забирав дітей додому.
– Не переживайте, мої цуценята, я вас не покину. – сказав він їм.
Зараз Микола Олександрович огорнув своїх онуків турботою та любов’ю. Він повернувся на роботу і знову дбає про себе. Уже ніхто не зможе навіть собі уявити, що колись через трагедію він занедбав себе і не хотів більше жити. Ось так слова маленької дівчинки змінили життя дідуся і двох маленьких дітей.
