Мої діти любили бавитися в пісочниці і з’їжджати з гірки. Так ми облюбували один дитячий майданчик і кожного дня проводили час тут.
Зауважила, що цей майданчик також провідує щодня колі. Собака всідався під берізкою і спостерігав за дітьми. Спочатку подумала, що він прийшов з кимось. Однак наступного дня він сидів знову під берізкою і спостерігав наразі за нами.
За поглядом зрозуміла, що собака голодний. Мабуть , згубився. Десь шукає його господар, а він тут очікує на нього. На вечірню прогулянку прихопила зі собою трохи корму і дала ним поласувати собаці.
Колі з’їла одразу, облизавшись довгим язиком. Вирішила подати оголошення по місту – може, знайдеться таки господар. Жаль такого красеня.
Так минуло ще кілька днів, а господар не відзивався. Колі прижився на дитячому майданчику. Коли виходили з дому, то разом з дитячими іграшками обов’я зково брали їжу для собаки.
Діти настільки звиклися з ним, що почали просити мене забрати пса додому. Я казала, що не можна, бо в нього є свій господар. Однак пес досі був безпритульним. І діти все-таки одного дня занензали так, що я ладна була погодитися на все, лиш би вони мені дали трохи спокою.
Собака наче очікував на таке запрошення – пішов слідом за нами, наче був справді нашим.
Я вдавала незадоволення, хоч в душі мені було радісно, бо за ці дні я звиклася з собакою. Наче він був справді нашим.
Правда, хвилювалася перед новими випробуваннями – як він буде поводитися вдома, чи не проявлятиме агресії, чи не залазитиме на моє ліжко? Ось такі питання мене хвилювали.
Проте склалося все напрочуд добре. Собака швидко піддавалася навчанню. Для дітей вона була найкращим подарунком – основною потіхою впродовж дня. До того й не думала, що діти можуть так сильно прив’язуватися до тварини.
