Я проходжу практику в лікарні. Останній курс навчання у медичному коледжі. Тиждень тому до нашого інфекційного відділення потрапив чоловік з отруєнням. Його одразу відправили на крапельницю. Наша старша медична сестра помітила, що біля вікна палати де лежав той чоловік сидів пес. Час від часу він починав тихо вити. Я також вирішила подивитися. За вікном сидів гарний лабрадор. Собака сумними очима слідкував за вікном палати де лежав його господар. Він навіть не відірвав погляду коли я підійшла до нього та спробувала пригостити шматочком хліба.
З того часу собака щодня приходив до лікарні та чекав на господаря. Він став знаменитістю та головною темою до обговорювання серед персоналу. Як його не намагалися відвернути та нагодувати він був наче кам’яна статуя. Змусити поворушитися його міг лише сам господар, який в перерві між процедурами міг підійти до вікна. Щойно він помічав свого господаря, як одразу починав крутити хвостом та від радості не знав куди себе подіти. Він просто кидався на вікно. Лише наказ господаря міг його втихомирити та захистити скло від знищення.
Весь час поки чоловік перебував у нас пес щодня його навідував. А коли прийшов день виписки, то вся лікарня вийшла подивитися як тварина буде зустрічати улюбленого чоловіка. Він просто кидався на нього та виглядав найщасливішим у світі.
