Діти це завжди весело. Особливо коли залазять до твого телефону та щось з дуже діловим виглядом клацають.
Ось так і моя Софійка сиділа гралась на моєму телефоні, поки я мала завершити справи на роботі. Я забираю її з садочка о 16:30, т до 18:00 вона зі мною на роботі.
Щойно до мене підійшов директор, весь червоний, ніби рак.
-Марино, можна вас на хвилиночку?...кхм…
Було помітно, що йому дуже незручно. Він ніби соромився мене.
-Марино, я розумію, що можу вам подобатись, проте зрозумійте, я одружений чоловік, та й ви заміжня жінка….
–Стійте, що??
Я була шокована такою розмовою. В сенсі він мені подобається?! В мене ж коханий чоловік!
-Ну як що... Ваші фото, що ви мені надіслали… кожен би розцінив таке повідомлення як виявлення симпатії…., а то й взагалі, запрошення на щось більше.
-Яке ще повідомлення?! я взагалі не розумію, про що мова! Я телефоном ще з обіду не користуюсь, в мене он, донька поряд сидить на ньому в ігри грає…
-Ну, я б не сказав, що в ігри…
Олег Іванович дістав свій телефон, та показав повідомлення. Донька відправила йому мої фото з моря… в купальнику… я крізь землю хотіла провалитись…
-О Господи! Вибачте! Вибачте! Це не я… це донька… Видаліть, будь ласка… Божечки як же соромно!
Наступного дня я вирішила взяти відпустку хоча б на два тижні. А потім можливо взагалі звільнюсь… Стидоба то яка.
