Завтра мені виповнюється п’ятдесят п’ять років і я знаю, що на роботі мене привітають, але я найбільше чекають привітань від двох моїх доньок та сина. Я їх уже давно не бачила, бо вони живуть окремо і мають свої сім’ї.
Ось настав цей день і коли я вийшла на роботу, то колеги мене привітали. Вони подарували мені великий букет троянд та набір посуду. Я чекала, що зранку зателефонують мої діти, але ніхто з них до мене так і не зателефонував. Мені було дуже образливо, що мої найрідніші люди забули про мене. Я хотіла, щоб цей день якнайшвидше закінчився.
Коли я ввечері прийшла додому, то розплакалась. Згодом коли я трішки заспокоїлась, то вирішила випити чаю. Аж раптом у двері постукали, а коли я їх відчинила, то побачила старшу дочку і онуків. Вона привітала мене та подарувала квіти. Наталя сказала мені, що швидше не могла приїхати, бо було дуже багато справ на роботі. А через двадцять хвилин прийшла моя друга дочка, вона подарувала мені торт і в’язаний светр. Я була дуже щасливою, бо двоє моїх дітей були разом зі мною і вони привітали мене.
Минула година і приїхав мій син. Він сказав, що у нього зламалась машина, тому він не зміг приїхати швидше. Ми усі разом сиділи за столом і весело розмовляли. Я була дуже щасливою, що мої діти про мене не забули.
Тепер я ніколи не буду робити поспішних висновків і переживати даремно. Я зрозуміла, що мої доньки і син дуже мене люблять та ніколи не забудуть про мене.
