Нещодавно розговорилася з подружкою про стосунки з чоловіком. Вона вже двадцять років заміжня, тобто досвід трохи має. І Катруся раптом зізнається, що вже два роки спить з чоловіком в окремих кімнатах. Сходяться до купи, сміється, лиш на великі свята, коли дочка приїжджає в гості.
Скажу, що я була трохи заскочена таким одкровенням. Бо з власного досвіду знаю, що коли не сплю з чоловіком, то ходжу зла як пантера.
-Чому?
-Мабуть, гормони або ще якась холера. Хто його знає, – зізнаюся їй. – З чоловіком мені тепліше і затишніше. Без його обіймів мені стає холодно і я погану сплю, а зранку сварюся з будь-якої причини. А в тебе хіба не так?
-Зовсім ні! Мій Юрко хропе. Через його храп я пробуджуюся і все – сон уже не йде. Невиспана і розбита я зранку не годна навіть кави зготувати.
-О! Ти мені нагадала період, коли в нас народилася Христинка. Я тоді вимушена була сапати з нею, бо вона часто вночі плакала. Не давала нікому спати. А чоловікові треба було на роботу. Я брала малу до себе, щоб вона заспокоїлася. Я не спала, бо боялася, щоб не придушити її, таку ще крихітну. А зранку ніяк не могла зібрати себе до купи. Кричала на чоловіка, що він годен сам приготувати собі сніданок, бо я погано спала. А він сердився, звісно, на мене за крик і бурчання.
-Коли Христинка трохи підтягнулася і стала спати в власному ліжечку, я більше не розлучаюся з чоловіком. І сон у мене міцний, як у немовляти, і стосунки наші знову стали хорошими. І все наболіле легше вирішити, коли лежиш в обіймах коханої людини.
Моя подружка погодилася зі мною, але відповіла, що їй так краще.
-Мабуть, я не люблю так сильно свого чоловіка, як ти. Тепер, коли ми охололи один до одного, вже пізно щось змінювати, – з ноткою суму констатувала Катруся.
