Соромно зізнатись, але я з нетерпінням чекаю коли вони поїдуть додому

Мій син Степан, одразу по закінченню школи, вступив до університету в обласному центрі. Там зустрів свою майбутню дружину. Вони якийсь час зустрічалися, потім почали жити разом, а згодом і одружилися. Мешкають у квартирі, яку Олена успадкувала від її дідуся з бабусею. Степану сподобалося життя у великому місті, тому до мене в село він навідувався не часто, а коли у них народилася донька, то взагалі перестав приїжджати.

Інколи запрошували мене до себе в гості. Я приїжджала, але не на довго. Та ось син повідомив, що вони всією сім’єю поживуть у мене аж місяць! Спершу, я зраділа. Думала син допомагатиме по господарству, допоможе залагодити справи, які не під силу жінці. А їх назбиралося багато, бо чоловіка я втратила ще п’ятнадцять років тому. Також, сподівалася, що невістка не сидітиме осторонь, а будемо разом поратись у хаті. Та всі мої сподівання розбилися вщент ще з першого дня.

Вони звикли до міського життя: рано вставати це не для них. Колись Степан прокидався з рання разом зі мною, а тепер сплять до обіду. У нього робота починається з дванадцятої години дня, а закінчується близько півночі, то й режим у них відповідний і дитина за таким самим графіком живе.

Прокидаються близько дев’ятої.. Доки каву поп’ють, зарядку, якусь новомодну зроблять – то вже й середина дня. Я б їм іншу зарядку запропонувала: на городі із сапкою, оце зарядка, ще й безплатна, головне. Поїдять, посуд брудний стоїть, а невістка запитує, чи мені потрібна її допомога. Може й потрібна б була, як би вони вставали раніше.

Син допоміг, ворота пофарбував, замок у дверях полагодив і все, далі всі обов’язки по господарству все одно на мені. Вони ходять до річки засмагати й купатись, або так гуляти на природі.

А онучка така непосида. Вже не знаю, як її стримувати. Зразу видно брак виховання, дитина розбещена, вредна, стільки шкоди робить. А вони виправдовуються, що то так треба, то такий сучасний спосіб виховання: не обмежувати дитину ні в чому, що безпечне для її життя до трьох років. Але якщо вони зараз упустять момент і вона зрозуміє, що їй можна все, то потім дуже важко переконати її у зворотному.

Соромно зізнатись, але я з нетерпінням чекаю коли вони поїдуть додому.

Оцените статью
Соромно зізнатись, але я з нетерпінням чекаю коли вони поїдуть додому