Я навіть передати вам не можу, як багато для мене і мого брата зробила наша матір. Батько пішов від нас, коли мені було 11, а братові 7. Уся відповідальність за сім’ю та за наше майбутнє лягла на плечі жінки. Скільки я себе пам’ятаю, вона завжди ставила нас на перше місце. Можливо, їй би ще й вдалось вдруге одружитись, але хіба ж вона відмовляла усім претендентам, бо вважала, що для нас так буде краще.
Пройшли роки, ми з братом виросли і обрали свої життєві шляхи. Я вийшла заміж, стала жити окремо, але ніколи не забувала про маму. Брат же ж мій так звик до її опіки, що не став нікуди йти. Навіть коли знайшов собі дівчину, з якою вирішив одружитись, то привів її до батьківського дому. Весілля, до речі, ніякого не було. Вони просто розписались при свідках і на цьому все. Не знаю, як так можна, але це й не моє життя.
І все б, можливо, нічого. Моя мати й не проти була, щоб брат пожив у неї, поки не назбирає коштів на власне житло, але ж виявилось, що в його обраниці вже й дитина є. П’ятирічна дівчинка, яка якраз починає потребувати особистого простору. А в двокімнатній квартирі, з трьома дорослими такого важко досягти. От мама фактично й переїхала на кухню. Там, звісно, великий і зручний диван, але це все одно не припустимо, особливо зважаючи на те, що це в пергу чергу її квартира.
Мене ця ситуація завжди дратувала, але я думала, що вони обоє працюють, тож не надто заважають матері, до того ж приносять гроші в дім, тож допомагають їй. Але одного разу мама зателефонувала мені і розповіла усю правду. Виявляється, що брат із жінкою навіть не думають працювати. Сидять на шиї в матері і махають ніжками. Усе, що є в домі – за рахунок маминої пенсії, яка не така вже й велика. Якби я не допомагала, вони б узагалі не справились.
Я вирішила поговорити із братом, щоб вони нарешті почали винаймати власне житло, але його дружина швидко вступилась за них обох. Заявила, що оскільки брат прописаний у тій квартирі, то має повне право на життя там. А я бачте «маю займатись своїми справами і не лізти у чуже життя». Я зрозуміла, що розмовляти з ними сенсу не було, тому допомогла із переїздом матері. Тепер вона живе в новенькій квартирі.
Але ж для брата це було справжнім ударом. Без маминої доброї руки довелось шукати роботу, а вимоглива дружина завжди дорікала, що він невдаха, от він і прийшов назад до матері. Зібрався розлучатись, але не знав, як прогнати наглу дружину з дому, бо ж додумався і її прописати там.
Добре, що я була вдома і сказала братикові, що хай розбирається як хоче, бо мама вже йому і так допомагала, а він он як їй віддячив.
Думаєте, я правильно вчинила?
