Сподіваюся, що діти мого брата хоч усвідомлюють, як їм пощастило мати такого тата й дідуся. Що він собі нічого — тільки їм все.

В мене є старший брат Василь, йому вже 65. Він пенсіонер, але все ще позмінно працює охоронцем. Не може без роботи сидіти ні миті, хоч уже зі здоров’ям не все в порядку. Але йому є, для кого гроші заробляти, Василь сина одружив і внучка в нього народилася нещодавно. Тепер він найщасливіший дідусь.

Але кілька років тому в їхній сім’ї сталося горе — передчасно померла моя братова Ольга. З того часу брат залишився сам в хаті, а діти живуть в місті.

Все те, що мала б робити братова, тепер робить Василь. Діти кожних вихідних привозять йому внучку, ще зовсім крихітку, і їдуть по своїх справах. Настільки довіряють йому, що не бояться залишити маленьку дитину на дідуся. І це при тому, що в брата є серйозні проблеми з тиском. Але він сам просить, бо дуже любить свою маленьку Наталочку. Так, як він з дитиною справляється, я б напевно не змогла. Він все знає, що треба робити, знає, як суміш готувати, як підгузки міняти, як годувати. Словом, Наталочка з ним в безпеці.

А це й не дивно, бо Василь завжди дітей любив і сина свого він майже з рук не спускав, коли той народився, все старався сам робити, щоб Ользі було легше. В тому плані моїй покійній братовій дуже пощастило з чоловіком.

Але нещодавно я була в брата і помітила, що він втомився. Не в тому він віці, щоб і з внучкою маленькою самому справлятися і на роботу бігати. Вже пора про себе подумати, пильнувати своє здоров’я, а діти самі впораються, дорослі вже. Я йому так і сказала, а він мені у відповідь:

— Та що ти знаєш. Я для дітей і живу. Якби була жінка жива, було б легше нам двом справлятися. А як її вже немає з нами, то я мушу сам, я пообіцяв їй про сина турбуватися.

— Та ти турбуйся, але чи треба тобі вже так тієї роботи? Ти пенсію маєш нормальну, живеш скромно, то нащо тобі стільки грошей. Ні, ну як ти відчуваєш, що ще маєш сили працювати, то працюй на здоров’я, але як вже ледве ноги волочиш, то нащо воно тобі?

— Як нащо? А дітям я що дам? Та вони кожного тижня до мене приїздять і кажуть “батьку дай на бензин, дай на суміш для дитини, на підгузки…”. А я що маю сказати? Я даю, бо то моя внучка, вона в мене одна єдина. Гроші мої йдуть, як вода.

— Таке враження, що вони сюди до тебе тільки по гроші і їздять.

— Ти думаєш, я того не бачу? Але, як не допоможу, то чи приїдуть вони до мене? Сумніваюся. Так і лишуся сам доживати віку. А так хоч мають чого до мене заїхати. Та й для Наталочки мені нічого не жаль, лиш би здоровенька була.

Я послухала, що брат каже і зрозуміла, що то гірка правда. Дай Боже, щоб він ще довго працювати міг і був потрібен дітям своїм. Та й сподіваюся, що діти його хоч усвідомлюють, як їм пощастило мати такого дідуся. Що він собі нічого, тільки їм все.

Оцените статью
Сподіваюся, що діти мого брата хоч усвідомлюють, як їм пощастило мати такого тата й дідуся. Що він собі нічого — тільки їм все.