Ми з чоловіком зустрілися, коли нам було вже за 30. Одружилися. У нас народились дві донечки. Живемо ми дружною сім’єю, все ділимо чесно, на всіх.
Старша донька Ольга вийшла заміж і подарувала нам внука Остапа. Зараз вона знову вагітна і сидить у декреті, відповідно, працювати не може. А молодша — Ірина, живе з нами, вчиться в університеті й поєднує навчання з підробітком.
Звичайно, старшій потрібна більша допомога з нашого боку, бо живе вона окремо від нас, хоча й недалеко. Ми з чоловіком це добре розуміємо. В неї молода сім’я, маленький син, а скоро буде ще один. Ми допомагаємо всім, чим можемо. Коли потрібні гроші — даємо гроші, коли продукти — купляємо продукти, а часто й комуналку оплачуємо, купуємо одяг та іграшки Остапу. Всі проблеми, які виникають у побуті, вирішуємо разом.
Між нами ніколи не було ніяких таємниць. Ми з батьком завжди знали чим живуть наші діти, що планують купляти, як вирішили святкувати день народження, чи що нового в житті Іринки. Я завжди дуже раділа і гордилася тим, які у мене чудові діти, що Олі так пощастило добре заміж вийти, що у неї все добре з чоловіком, з дитиною, а Іра вже з такого раннього віку сама про себе потурбуватися може, вона у нас ніколи й копійки не просить, а коли я даю їй трохи грошей, вона відмовляється й каже, що їй соромно в батьків брати.
Тому я не знаю, як реагувати на несподівану звістку, яку я нещодавно дізналася. Мені потрібні були гроші, кілька сотень гривень. Я знаю, що Іра відкладає собі по кілька сотень із зарплати на свої маленькі дівочі дрібнички. Я, звичайно, попросила її виручити, але пообіцяла вже наступного дня все їй повернути. Я б їй повернула і ще б кілька сотень зверху доклала. Але коли я про це доньці сказала, вона знітилася і сказала, що вона зовсім немає грошей. Мене це здивувало і я запитала, що вона собі купила, якщо всі гроші потратила. На що донька відповіла мені, що вона нічого не купляла, що всі гроші забрала Оля, бо “їй треба було”. Від цього я ще більше здивувалася. Коли я запитала доньку, як часто це трапляться, Іра сказала, що постійно. То її Оля просить скинути кілька сотень на картку, щоб кашу малому купити, то рахунок поповнити, то вона там до перукаря записалася, чи на манікюр, а грошей біля себе не мала. І ці всі забаганки спонсорує Іра.
Звичайно, вони сестри, але в Іринки теж є свої потреби. Це її чесно зароблені гроші й вона має право сама їх витрачати. Звісно, вона дуже скромна і невибаглива дитина, завжди думає, що комусь щось винна і має всім допомагати. Але жаль, що я її не навчила ставити свої інтереси на перше місце, захищати їх. Тим більше, що ми з батьком Олі даємо в рази більше. Що тут приховувати, якщо грубо, то вся чоловікова зарплатня йде на потреби старшої доньки і її сім’ї. Маю на увазі, що Оля нічим не обділена, навіщо вона гроші в сестри бере?
Іра попросила не роздувати з мухи слона і не говорити нічого з Ольгою на цю тему. Я пообіцяла не сварити їх між собою. Але для себе вирішила потроху вчити молоду сім’ю розраховувати на свої зарплати й планувати свої витрати. А допомога батьків тоді буде як бонус. Бо я боюся, щоб вони не звикли, що всі проблеми вирішуються без них. Нехай хоч трошки спробують жити згідно зі своїми можливостями. Це корисний досвід. По собі знаю, вірніше, пам’ятаю. Правда, ми були старші за них, але, з двома дітьми, повністю давали собі раду самі. Хоч, бувало по-різному, але допомоги не було звідки чекати. Тепер і вони хай так спробують. Бо це так виходить, що одній доньці (старшій) — все, а іншій (молодшій) — нічого, бо їй, бачте, соромно в батьків гроші брати.
