Моя мама живе в селі. Вона вже досить старенька, тому їй все важче ходити до спільного джерела, щоб набрати води. Тому я вирішив якось їй допомогти та побудувати колодязь поряд з будинком. Щоб трохи дешевше обійшлася цей замір, вирішив запропонувати сусіду змурувати колодязь на дві сім’ї. Він відразу погодився, ми вибрали відповідне місце, але коли потрібно було приступати до діла – дав задню, пояснивши, що нині не має необхідних коштів для цього.
Я вирішив увійти в його становище, тому запропонував збудувати колодязь власним коштом, за умови, що сусід поступово віддаватиме свою частку. Але на такі умови він відмовився йти. Сказав, що йому це не настільки вже й потрібно і воду вони можуть надалі брати із загального джерела.
Я змайстрував колодязь самостійно. Мама дуже тішилась, що тепер не доведеться тягати важкі відра через пів села. Але коли я поїхав, то мама розповіла, що сусіди приходять до неї у двір, щоб набрати води із колодязя, який вони відмовились будувати спільним коштом. Дійшло вже до того, що ворота у мамин двір взагалі ніколи не зачинялись, а сусіди приходили коли заманеться, щоб наповнити відра халявною водою.
Я приїхав провідати маму, та заодно серйозно поговорити з сусідами. У цьому питанні я був принциповим: або нехай дають свою частину, як ми домовлялись, або хай не лізуть до маминого колодязя. Замість виправдань я почув лише звинувачення у власній скупості. Справа не в тому, що мені шкода води, просто я за справедливість. Вони ж сказали, що для них не проблема ходити до спільного джерела, то чому ж тепер ходити та випрошувати у літньої людини. Це ж ніякого спокою! То кури вибіжать через відкриту хвіртку, то собака чужа забіжить, постійно гамір.
Як би вже справді бідували. Але ж будинок у них хороший, із сучасним ремонтом, недавно нове авто придбали. До цього випадку в нас були прекрасні сусідські відносини. Але цей колодязь став яблуком розбрату.
Моя розмова нічого не дала. Наступного ж ранку сусід знову прийшов набирати воду. Коли з будинку вийшла моя мама, він почав їй докоряти у скупості, через що вона дуже розхвилювалась і у неї підскочив тиск. Я змушений був знову повернутись у село, щоб попіклуватись про неї, хоча й мав власні справи.
Зрозумівши, що розмови не допомагають, вирішив піти на крайній захід та повісив на колодязь замок. Мамі дав ключі та суворо наказав тримати при собі й нікому не передавати. Коли сусід вчергове прийшов, щоб наповнити відра його чекав неочікуваний сюрприз. Так, з маминого двору він пішов ні з чим. А, щоб не надумав її діставати, я поговорив з дільничним, та пояснив усю ситуацію: все-таки двір – це приватна власність. Мама неабияк хвилювалась через конфлікт із сусідами, та я пояснив їй, що вона нікому нічого не винна й не потрібно дозволяти людям користуватись твоєю добротою, якщо вони цього не цінують.
