Свати дуже спішили видати доньку заміж за нашого сина, щоб з дому її випхати. А тепер, коли молодій сім’ї треба помогти, вони вдають, що їх це не стосується!

Мій молодший син Андрійко дуже обдарована і розумна дитина. Ми з чоловіком дуже хотіли другу дитину і довго нам нічого не вдавалося. І, здавалося, є здоров’я, гарна кар’єра, фінансова стабільність, але немає найважливішого — бажаної дитинки. Старші діти від попереднього шлюбу вже мали своє життя, клопоти й не дуже потребували нашої опіки.

Ми з чоловіком оббігали багатьох лікарів. І, нарешті, після кількох років очікування, я завагітніла. На цього хлопчика ми покладали великі надії й сподівання. Ростили його в любові й достатку.

І ось Андрійко вступив в престижний університет, добре навчався, мав стипендію. Але на другому курсі нашу дитину ніби підмінили. З турботливого та уважного сина Андрій став егоїстом, який рідко приїжджав до нас, мало телефонував. Одного вечора я наважилася спитати в сина, що стало причиною такої його поведінки. І він запевнив мене, що все добре, що зустрів своє кохання, хоче одружитися. Ми з батьком були трішки шоковані, але любимо свого сина і завжди йому допоможемо, приймемо його вибір.

Хлопець справді виглядав дуже закоханим, замріяним. Попросив грошей на каблучку, бо хоче освідчитися коханій дівчині. Ми, звичайно ж, дали, але попросили прийти з нею до нас на вечерю, познайомити. Син погодився. Ми розуміли, що діти ще дуже юні, не мають роботи, бо навчаються. Ми готові були допомагати їм фінансово перший час, допоки вони не стануть на ноги.

Хоча я все ще була впевнена, що їм рано йти під вінець, немає куди спішити, вони ще встигнуть. Такої ж думки дотримувався мій чоловік, але не погоджувалися зі мною свати. Вони, після нашого знайомства, були ніби одержимі думкою про весілля. І кожна моя ідея про те, що можна так не спішити й почекати, поки діти хоч навчання закінчать, сприймалася дуже різко й з агресією. Свати спішили доньку заміж випхати й з дому її вислати, але не спішили помагати молодій сім’ї.

Після весілля діти вирішили жити на окремій квартирі, хоч наша дуже простора і ми кликали їх до себе. Але невістка не захотіла. Ми давали їм гроші на винаймання квартири та комуналку. І сподівалися, що свати теж будуть допомагати, але вони сказали, що поки не мають можливості.

Дітям дуже потрібна була наша допомога, бо вони молоді, хочуть добре жити, відпочивати, ми з батьком це прекрасно розуміємо. Андрій втратив стипендію, бо не зміг достатньо часу приділяти навчанню.

Свати з часом сказали, що допомагати не будуть, бо оплачувати їхні гуляння не збираються. Що ті, мовляв, дорослі й повинні брати відповідальність за свою сім’ю. А ми з чоловіком не можемо їх зрозуміти, адже це наша кров, наші діти, їм потрібна наша підтримка. Я вважаю, що ми зобов’язані помогти дітям! Хто ще, як не ми…

Оцените статью
Свати дуже спішили видати доньку заміж за нашого сина, щоб з дому її випхати. А тепер, коли молодій сім’ї треба помогти, вони вдають, що їх це не стосується!