В нашому житті всіляке може трапитись. От і і нашому житті почались проблеми, коли я була в декретній відпустці. Чоловіка звільнили з роботи. Він хороший працівник, добре виконував свою роботу, проте потрапив під скорочення.
Так, цього року було всім важко, багато хто втратив роботу, але це не означає, що треба не намагатись повернутись до роботи. В нас маленька дитина і треба за щось жити та й доньку годувати також.
Так як спроби чоловіка знайти роботу нічим хорошим не закінчувались, я вийшла раніше з декрету, віддала донечку до садочку та вийшла на роботу. І все наче добре, не бачу в такому проблеми взагалі, але за умови, що тоді чоловік бере на себе турботи про дім та хатні справи.
Але кожного дня, приходячи з роботи, я ще мала перемивати гору посуду та прибирати всю квартиру. Ну от що треба самому робити вдома, щоб таке наробити? Так ще й цілими днями за іграми в комп’ютері сидить та й за серіалами.
Я його намагалася підтримати та якось допомогти, але я теж не від, щоб все на собі тягнути. Він доросла людина, то нехай буде таким ласкавим та бере за своє життя відповідальність. І за життя, яке ми разом створили.
Не стала я таке довго терпіти, а тому одного дня зібрала його речі та відправила до мами. Нехай трохи подумає про свою поведінку.
Свекруха доволі швидко зателефонувала мені, щоб дізнатись, що відбувається та чому її син прийшов з валізою до її будинку. Я їй все детально описала та пояснила причину.
Тоді свекруха попросила пробачити її сина та прийняти назад. Та я сказала, що лише тоді, коли він знайде роботу. А тим часом я зрозуміла, наскільки менше в мене роботи вдома. Та й тихіше. Без сварок та вічних “подай”, “принеси”, “віднеси”.
Можете казати, що я не права, але такою себе не вважаю, адже, знову ж таки, він доросла людина, яка має брати відповідальність за свої вчинки.
