Мене обурює поведінка й світогляд моєї свекрухи. Вона абсолютно не хоче виконувати обов’язки бабусі. Я розумію, що вона самотужки виховувала сина й тепер хоче надолужити втрачай час. Але таке життя. Про близьких все-таки могла подумати.
Я підрахувала, що вона кожні два-три місяці летить відпочивати за кордон. Це ж пуста трата грошей. Краще б сину допомогла й онукам. Якщо не хоче купувати нам нічого, то хоча б взяла коли-небудь внуків, щоб море побачили. Вона ж, як вийшла на пенсію, постійно відстежує гарячі тури. І щойно побачить щось відповідне, купує білет, а речі завжди напоготові. Де вона тільки не побувала: у Туреччині, Єгипті, Болгарії, на Кіпрі, в Тунісі, Греції й навіть Марокко.
Потягнуло її до розкішного життя на старості років. Звісно, з одного боку, ніби й молодець, що живе на повну. Але вона абсолютно забула, що у неї ще є рідні, яким би не зайвою була її підтримка. І не лише матеріальна. Діти бабусю майже не бачать, вона постійно в роз’їздах. Пляжі й океани замінили старій родину.
Я знаю, що нині це якесь новомодне віяння – на схилі літ починати життя заново. Не бажають сучасні бабусі включатися у сімейні обов’язки та допомагати дітям, як їм допомагали, у свій час, їхні батьки. Надивившись, як живуть за кордоном у розвинутих країнах, поспішають на себе приміряти образ безтурботної персони похилого віку. Так і моя свекруха переконана, що своє вона вже відпрацювала, своє виняньчила, тепер каже, що хоче розслабитися й вдихнути на повні груди.
Я впевнена, що коли постарію та матиму власних онуків, то не кину своїх дітей напризволяще й допомагатиму їм всім чим зможу. А якщо свекруха ставить свої інтереси та забаганки вище родинних цінностей, то це її вибір.
