Пів року тому в нашій родині трапилось горе – не стало батька мого чоловіка. Свекри мешкали в іншому місті. Ми вирішили, що правильно буде забрати свекруху жити до нас. І їй буде легше перенести втрату, не почуватиметься такою самотньою й покинутою. І нам підмога: бабуся допомагатиме глядіти онучку, забиратиме її зі школи, може приготувати вечерю та повчити з Катрусею уроки.
Все обдумали й так і вчинили. Спершу нічого не передбачало неприємностей. Але згодом у нашому звичному житті почали з’являтись просто неприйнятні для мене зміни. У нас не дуже багата сім’я, але й не злидарюємо. За харчуванням я стежу ретельно й знаю, що для хорошого травлення та самопочуття необхідно в достатній кількості споживати фрукти та овочі. У нашому раціоні вони присутні щодня – здоров’я це не те, на чому варто економити.
Але я почала помічати, що на столі все частіше почали з’являтись зіпсовані продукти, у яких просто пообрізали підгнилі частини. Спершу, я не намагалась не звертати на це увагу, але з часом, це стало закономірністю. Виявляється, моя свекруха переконана, що хороші овочі та фрукти повинні лежати, а їсти потрібно те, що почало псуватись. Вона нізащо не викине підгниле яблуко і не дає цього робити іншим членам сім’ї.
Її головний аргумент, що нині все дуже дороге! І якщо ми будемо такими марнотратами, то взагалі не матимемо на що жити.
Вона взагалі почала слідкувати, щоб ми не лізли до свіжих овочів та фруктів. Постійно підкладає нам зіпсоване. Але ж доки ми їмо те, що почало гнити, в той час нормальні продукти починають псуватись. Я не раз намагалася переконати її, що так не можна, але свекру нічого не хоче чути – у неї своя думка.
А сама ж вона, постійно жаліється на діарею та погане травлення, звісно, після таких то харчових звичок! Я боюся, що і в нас скоро почнуться проблеми зі здоров’ям. З цим треба покінчити.
Я дочекалась, коли свекрухи не буде вдома, й перебрала всі запаси, викинувши те, що почало псуватись. Коли вона про це дізналась, ви навіть не уявляєте який був скандал. Навіть чоловікові моєму подзвонила, щоб пожалітись.
Він прийшов з роботи додому й цілий вечір слухав, яка я нікудишня господиня, яка марнотратна і зовсім не ціную тих грошей, які він важким трудом заробляє. Одним словом, зійшлось все на тому, що я абсолютно не дбаю про сім’ю.
Та на продуктах вона вирішила не зупинятись. Почала зашивати шкарпетки. А коли дірки були надто великі – то додумалась їх штопати. І ці шкарпетки змушені були носити мій чоловік та донька. Якось Катруся повернулася зі школи вся в сльозах: на фізкультурі хтось із дітей помітив її штопані шкарпетки та почав глузувати.
Це стало останньою краплею! Я вирішила серйозно поговорити зі свекрухою. Пояснювала їй, що ми не жебраки, й на шкарпетки гроші маємо. Але мене зустріла глуха стіна нерозуміння. За словами свекрухи я тепер не просто марнотратна, а ще й лінива. І взагалі, через ці всі розмови вона на мене неймовірно ображена.
Чоловік зайняв позицію нейтралітету, просить не звертати увагу на материне дивацтво. Але як я може це все ігнорувати?
Я не хочу, щоб моя сім’я харчувалась підгнилими продуктами та ходила у штопаних речах!
Навіть страшно уявити, до чого дійде її безумство. Де взагалі межа? Але як вплинути на ситуацію я вже не знаю.
Хотілось би почути якусь слушну пораду. Бо далі так жити нестерпно..
